Дебальцеве. Думка експерта

Отже, попри раніше зазналі втрати та з нагоди прем'єрного показу вистави "Путін починає і виграє" на майданчику в Мінську, ватне командування все ж вирішило "дожать" Дебальцеве і нарешті доповісти начальству в Кремлі, що все гаразд, можна віддатися Мельпомені...

Тим більше, що цього разу замість шпани "психів" та місцевих недорозвинених "шахтарів" на підмогу прислали цілком натренованих і досвідчених "псів війни" з самої Пахомії... зі складу "армії майбутнього", осяяної контрактним принципом комплектування...

Окрім того, факторами, що сприяли проведенню чергового "рывка на оточення" ватними підрозділами, були:

- Свідомий відмова українського командування від введення в бій за Дебальцевський плацдарм своїх хоч як би значних тактичних резервів... Рішення, хоч і важке з тактичної точки зору, але з оперативно-стратегічної погляду цілком обґрунтоване.

- Неспроможність тими силами та засобами, які були зосереджені на плацдармі, після попередніх запеклих боїв утримувати флангові позиції плацдарму через значне зниження рівня їх бойовоздатності. Уже тому, що вони також зазнали досить відчутних втрат у цих боях. 

У зв'язку з цим, проблемою стало не просто організація та проведення контратак по вклинившимся бандам орків, а просто - утримання своїх рубежів. Відновлення бойовоздатності угруповання на плацдармі було дуже ускладнене через низку причин і здійснювалося дуже повільно і незадовільно. Основною причиною було перманентно наростаюче вогневе ураження противника не лише по передових позиціях військ, їхнім бойовим порядкам, але й по комунікаціях та пунктах управління угрупованням на плацдармі.

- Продовжуваний бардак зі взаємодією та управлінням тими силами та засобами, які перебували на плацдармі і фактично утворювали різношарне угруповання найрізноманітніших підрозділів. Від лінійних тактичних груп ЗСУ, до добровольчих формувань з "віртуальним управлінням через Фейсбук" з Нацгвардії, МВС тощо. Усі вони продовжували кожен гнути у свій бік. В окремих випадках стійке та приховане управління підрозділами з боку вищестоящих командних інстанцій було втрачене. 

Фактично взаємодія була організована на рівні взводу-роти шляхом особистих контактів командирів відповідного рівня, про рівень вище - можна було говорити виключно лише в окремих випадках. Управління, наведення та коригування вогню підтримуючої артилерії також не завжди були стійкими і в більшості випадків здійснювалися з різним рівнем запізнення. 

- Окрім того, після попередніх боїв вата отримала дуже значне підкріплення і змогла провести досить значне посилення своїх сил і засобів саме на флангових ділянках плацдарму. Причому зробила це дуже швидко, приховано і успішно через фактичну відсутність будь-якого впливу з боку українських військ. Нанесення окремих вогневих ударів українською артилерією по місцях зосередження та рубежах розгортання в бойові порядки ватних орд мало скоріше епізодичний, ніж регулярний характер і не могло суттєво ускладнити ватному командуванню проведення комплексу підготовчих заходів до чергової серії атак на плацдарм.

- Попри раніше зазналі втрати, окремим підрозділам вати вдалося не просто вийти на дуже зручні для подальшого просування рубежі, а й утримати їх. Тим більше, що українські підрозділи навіть не наважувалися за рідким винятком їх контратакувати. Тому, у багатьох випадках вата отримала чудові вихідні рубежі для організації та проведення подальших атак. 

- Ну і неможливість українським командуванням провести хоч як би значну приховану перегрупування сил і засобів, а також перекидання резервів на посилення підрозділів, зосереджених на плацдармі, через перенесення "війни" фактично в інтернет. Де натовпи волонтерів, "командирів добровольчих формувань", радників і помічників силових міністрів та інших "зтурбованих громадян" просто онлайн відстежували будь-які кроки та рішення українського командування. Більше того, всі ці категорії громадян намагалися і продовжують намагатися керувати підрозділами шляхом "суспільного тиску" на військове командування. 

Організувати та провести якусь адекватну, тим більше приховану підготовку до контратаки в умовах цієї інформаційної вакханалії просто не представлялося можливим.

- Окрім того, слід визнати, що морально-психологічний стан особового складу цілого ряду підрозділів, який зазнавав на собі протягом багатьох днів потужного вогневого ураження противника, не отримуючи хоч як би значного підкріплення, залишав бажати кращого. У ході боїв поряд із прикладами високого професіоналізму, мужності та героїзму більшості особового складу підрозділів, були й випадки немотивованого залишення своїх позицій, відходу без наказу, залишення ворогу бойової техніки та озброєння в справному стані, або їх свідомого та навмисного виведення з ладу через небажання брати участь у боях.

ОДНАК, СЛІД ЗАУВАЖИТИ, ЩО НАВІТЬ У ТАКИХ ВІДПОВІДНИХ ДЛЯ СЕБЕ УМОВАХ ПРОТИВНИК ЗМОГ ДОБИТИСЬ ЛИШЕ ЧАСТКОВОГО УСПІХУ.

Події розвивалися наступним чином.

1. Зосередивши східніше дороги Нижнє Лозове - Новогригоровка, південніше Санжарівки ударну тактичну групу (принаймні з 2-х БТГ), посилену артилерією, вата, врахувавши "помилки минулого" одразу в лоб на позиції українських військ не пішла, вирішивши діяти більш хитро...

Спочатку, використовуючи розриви між вузлами оборони українських підрозділів (які займали тут оборону в дуже розріджених бойових порядках) і різко пересічений характер місцевості, цілий ряд ДРГ противника, не вступаючи в прями вогневий контакт з українськими підрозділами, приховано вийшли до Нижнього Лозового та дороги Дебальцеве - Артемівськ у районі села Логвиново.

Після чого, використовуючи фактор несподіванки, несподівано атакували українські підрозділи, які займали позиції на цьому ділянці. Як із тилу, так і з флангів. Внаслідок чого їм вдалося зайняти дані населені пункти, а українським підрозділам довелося з боєм прориватися частково на північ, частково відходити до Новогригоровки.

2. У цей же час противник почав активні дії в районі Чернухіна, намагаючись відтягнути частину сил і засобів українського угруповання від місця прориву. Окрім того, у цей же час в район Калінової зі сторони Горлівки вата почала висувати додаткові сили та засоби, намагаючись зробити це приховано (принаймні 1 БТГ вийшла на цей ділянку), готуючись нанести ще один удар, цього разу з заходу на схід, назустріч вийшлим до Логвиново підрозділам вати.

3. Саме в цей момент, щойно стало відомо про вихід передових груп вати до дороги Артемівськ - Дебальцеве, поки їх чисельність була незначною і вони розпоряджалися дуже обмеженими силами та засобами для організації повноцінної оборони, необхідно було їх контратакувати, щоб відкинути за дорогу Нижнє Лозове - Новогригоровка.

Однак, цього не сталося, через низку причин.
- українське командування, схоже, просто не мало достовірної інформації про характер і розміри сил противника, які прорвалися до дороги
- окрім того, для організації та проведення контратаки необхідні були власні відповідні свіжі резервні сили та засоби, їх просто не було на цьому ділянці (чому? це вже інше питання...). Підтвердженням чому стали 1,5 доби, необхідні українському командуванню, щоб підтягнути та зосередити для цього відповідну тактичну групу з півночі.
- відходять з цього ділянки підрозділи, атаковані як з фронту, так і з тилу, фактично втратили бойовоздатність і тому не могли чинити противнику ефективного опору, сповільнивши його просування безпосередньо до самої дороги.

4. Не треба бути видатним полководцем типу "Семіна Сєменченка", щоб зрозуміти, що буде далі. Правильно, противник, замінувавши ділянку дороги, яку він займав, і відійшов безпосередньо в село Логвиново, закріпився там і отримав підкріплення у вигляді бронетехніки, що підійшла до села зі сходу.

Однак, цим він не обмежився. Основні сили зосередженої на цьому ділянці тактичної групи вати, навіть двічі накривані українською артилерією, все ж змогли вийти на височини східніше Логвиново і таким чином "підперли" свою авангардну групу в самому селі. Окрім того, зовсім скоро виявилося, що й у Нижньому Лозовому з'явилася ватна бронегрупа та піхота противника, які, як розуміється, виконували роль флангового прикриття для барбосів, що засіли в Логвиново.
Фактично, в цей момент ваті залишалося ударити зі сторони Калінової на Логвиново і можна було б приступати безпосередньо до організації зовнішніх та внутрішніх рубежів оточення. Українських підрозділів, які могли б цьому завадити, практично не було на даному ділянці. Цього в реальності не сталося. Замість цього вата вже почала кричати на всіх кутах "про котел"... Річ у тім, що ватне командування запізнилося з зосередженням Калінівської тактичної групи. Вона через свою розтягнутість просто не могла в той момент швидко перейти в атаку. А вводити її частинами в бій - означало різко підвищити ймовірність її розгрому, оскільки для виходу до Логвиново необхідно було ще прорватися через позиції українських підрозділів, які оборонялися східніше Калінової.

По суті, ватні командирів опинилися в такій самій ситуації, як і українське командування. Пропустивши момент і втративши час...

5. Нарешті, ударна група українських військ з бору по сосенці південніше Луганського була зосереджена і невдовзі почала пробиватися на південь і південний схід. Супроводжувалося це дуже інтенсивним застосуванням артилерії по позиціях вати як в районі Нижнього Лозового, так і безпосередньо в Логвиново.

Саме в цей момент ватних командирів осенило, що подальше утримання самого Логвиново значними силами може "коштувати дорого" - передову тактичну групу просто перемелить артилерією, і на цьому все оточення закінчиться, не встигнувши початися...
Тому разом з відходом з Логвиново основної частини, що утримувала його до цього, вата вирішила організувати кілька "відволікаючих" ударів.
Результати одного з них сьогодні стали широко відомі в ютубі...
Окрім того, вата дуже значно посилити тиск зі сходу на саме Дебальцеве, прагнучи не допустити удару українських підрозділів з півдня на Логвиново.

6. Неспішна та методична манера пробиватися до Дебальцево, продемонстрована українською північною тактичною групою, сприяла по суті припиненню відходу вати на схід. І справді, розширити вліво удар на Логвиново вона не могла, змушена затриматися на вибиванні вати з Нижнього Лозового (ну або принаймні, його обходу з боєм), а лобові атаки на саме Логвиново ні до чого адекватного не приводили (і не могли за визначенням привести)

Фактично, вата вирішила закріпитися на проміжному рубежі східніше Логвиново, прострілюючи його та дорогу поруч з ним наскрізь з височин. Окрім того, основні сили ватної тактичної групи, зосередженої тут, через добу вирішили знову "вийти до дороги" (розуміється, Калінівська група в цей момент закінчувала зосередження). До вчорашнього вечора, правда, вона так і не сподобилася на масовану атаку, обмежившись кількома спробами ударити "в стики", втім, накриваними українською артилерією...

Внаслідок цього, перед самим початком переговорів у Мінську, східніше Логвиново зіткнулися головні сили обох тактичних груп противника, розгорівся зустрічний бій з масованим застосуванням обома сторонами бронетехніки та артилерії.
Бій закінчився фактично внічию. Але кілька моментів привертають до себе увагу.
- українська сторона отримала можливість проталювати до Дебальцево окремі транспортні одиниці по Артемівській дорозі і часом навіть на Новогригоровку. Однак всі такого роду заходи змушена здійснювати в умовах щільного та масованого вогневого ураження противника (вата може цілеспрямовано бити по шляху аж до самого "хреста" в Дебальцевому).
- вата, хоча й відійшла з Логвиново та частково з Нижнього Лозового, однак має всі можливості здійснювати вогневий контроль за цією вузькою смугою території. І все тому, що в свій час українські підрозділи відійшли з височин східніше Логвиново, з яких відкривається "чудовий" вид на практично більшу частину всього Дебальцевського плацдарму.
- поки, спроби просуватися на південь до Дебальцево хоч як би значними силами від Луганського фактично закінчуються масованим цілеспрямованим вогнем вати по них. Втім, так само, як і спроби зайняти саме Логвиново. Яке по суті нині перебуває в якомусь статусі "нейтрального" (його заняття без вибивання вати з височин східніше нього просто безглузде).
- до всього іншого вата періодично "спускається з гір" (мається на увазі з височин) і невеликими мобільними групами, посиленими бронетехнікою, здійснює "напади" на обидві дороги західніше височин. Не завжди, правда, це для вати закінчується успішно, але кілька разів вони "зійшли в долину" результативно.

Загальна ситуація.

- Подальше утримання позицій у Дебальцевому та південніше нього, на сьогоднішній день може мати сенс виключно з зовнішньополітичної точки зору - не більше того.
- Не треба бути Клаузевицем, щоб зрозуміти просту річ, вата буде продовжувати битися в Дебальцеве (чого б це їй не коштувало). І його подальше утримання має сенс, якщо ви готові та маєте можливість тут методично перемелювати її. Якщо ж ви бережете резерви і зовсім не збираєтеся їх витрачати на ці Дебальцевські "читання", то необхідно рознести місцевий залізничний вузол на атоми та вийти з цієї пастки...
- Я не заглиблююся у внутрішньополітичне значення цього бою, воно й так зрозуміле, але зауважу - повторення "Ілловаської історії" позначиться дуже негативно на цьому факторі...
- Війна - це мистецтво можливого, розширення меж власних можливостей у війні і є сенсом мистецтва полководця. Якщо ви дієте виключно в межах можливого, наданого вам противником - ви програєте...
- І так, будь-яка війна, яка не веде до миру - закінчується поразкою... © Константин Машовець