Дослідження: самотність та соціальна ізоляція прискорюють біологічне старіння організму

Люди, які страждають від соціальної ізоляції та самотності, мають біологічний вік, який значно перевищує їхній хронологічний. Це твердження підтверджує масштабне дослідження, опубліковане в журналі Health Psychology, яке охопило понад 300 000 мешканців Сполученого Королівства. Найбільший розрив між фактичним станом організму та віком за паспортом спостерігався у тих, хто поєднував обидва стани одночасно.

Різниця між паспортним та біологічним віком

Двоє людей, народжені в один день, можуть старіти з різними темпами. Хронологічний вік — це просто лічба років з моменту народження, тоді як біологічний вік відображає фізіологічний стан клітин, тканин та органних систем. Коли біологічний вік вищий за хронологічний, дослідники називають це «прискоренням біологічного старіння». Такий стан є маркером підвищеного ризику хронічних захворювань та ранньої смерті.

Соціальна ізоляція та самотність — це два різні аспекти соціальної відчуженості, які впливають на фізичне здоров'я. Соціальна ізоляція має об'єктивний характер і характеризується відсутністю контактів: проживанням самотньо, рідкісними зустрічами з рідними чи друзями (менше ніж раз на тиждень) та відсутністю участі в громадських групах. Самотність — це суб'єктивне емоційне страждання від відчуття відокремленості або нестачі близької людини, з якою можна поділитися переживаннями. Цей стан може виникати навіть тоді, коли навколо багато людей.

Оскільки ці стани не завжди збігаються, автори зазначають, що просте збільшення соціальних контактів може не повністю нівелювати ризики для здоров'я, пов'язані з самотністю, і навпаки. Вважається, що обидва види відчуженості навантажують організм через хронічний психологічний стрес, погіршення звичок здорового способу життя та порушення роботи імунної системи. Наприклад, велике лонгітюдне дослідження, що базувалося на тій самій когорті UK Biobank, виявило зв'язок самотності та соціальної ізоляції з підвищеним рівнем специфічних запальних та імунних білків у крові, що, в свою чергу, корелювало з вищими показниками серцевої хвороби, інсульту, діабету та смертності протягом 14-річного спостереження.

Методологія та учасники дослідження

Співпершим автором дослідження є Rui Mao, резидент, асистент-дослідник та постдокторант відділу дерматології лікарні Сян'я Центрально-Південного університету. Відповідальним автором виступає Xin Meng, резидент та асистент-дослідник відділу дерматології Першої клінічної лікарні Південно-Китайського університету та лікарні Сян'я Центрально-Південного університету. Разом із колегами з інших китайських медичних закладів вони вивчали, як соціальна ізоляція та самотність окремо й спільно впливають на прискорення біологічного старіння, чи змінює генетична схильність до старіння цей зв'язок, а також чи допомагає прискорення біологічного віку пояснити зв'язок між соціальною відчуженістю та смертністю.

«Наше дослідження зосереджене на старінні та факторах, що формують здоров'я протягом усього життя, — розповіли Mao та Meng виданню PsyPost. — Соціальна ізоляція та самотність пов'язані з гіршим здоров'ям, але їхній зв'язок із біологічним старінням, особливо коли вони виникають одночасно, залишається менш зрозумілим. Ми хотіли з'ясувати, чи пов'язані менша кількість соціальних зв'язків та відчуття самотності з більш старим біологічним профілем».

Дослідники проаналізували дані 309 746 дорослих учасників UK Biobank — великої національної бази даних про здоров'я в Сполученому Королівстві. Середній вік учасників на початку дослідження становив приблизно 56 років, 54% з них були жінками. Учасників набирали між 2006 та 2010 роками, а спостереження за станом здоров'я та виживаністю тривало до липня 2023 року. Медіана періоду спостереження склала 14,4 роки. Дослідження було вторинним аналізом наявних когортних даних, попередня реєстрація не повідомлялася.

Оцінка соціального стану та біологічного віку

Під час початкової оцінки учасники заповнювали опитувальники щодо соціальних звичок та почуттів. Соціальну ізоляцію оцінювали за шкалою від 0 до 3: один бал за проживання самотньо, один бал за візити до друзів чи родини рідше ніж раз на тиждень, один бал за відсутність участі в щотижневих групових активностях (спортивні клуби, релігійні групи, соціальні клуби, курси дорослої освіти). На базовому рівні 40% учасників мали помірний рівень ізоляції (1 бал), а 14% — високий (2 або 3 бали). Самотність оцінювали за шкалою від 0 до 2: один бал за часте відчуття самотності та один бал за майже відсутність близької людини, з якою можна ділитися. 4% учасників отримали максимальний бал 2 і були класифіковані як самотні.

Для вимірювання біологічного віку вчені використовували клінічну формулу PhenoAge, яка оцінює фізіологічний вік на основі рутинних біомаркерів крові, включно з маркерами запалення та функції органів. Прискорення біологічного віку розраховувалось як різниця між PhenoAge учасника та очікуваним значенням для його реального віку. Також для кожного учасника розраховували полігенний ризик-бал, який узагальнює спадкову схильність до прискорення біологічного старіння на основі варіацій у ДНК.

Результати: вплив на вік та ризик смерті

У статистичних моделях, які контролювали вік, стать, расу, дохід, освіту, депривацію району, індекс маси тіла, куріння, вживання алкоголю, фізичну активність, силу хвату, дієту, режим сну, сонячне опромінення та особисту історію діабету, серцево-судинних захворювань, гіпертензії, інсульту та раку, обидва види відчуженості були пов'язані зі старшим біологічним віком. Кожне збільшення шкали соціальної ізоляції на один бал відповідало збільшенню прискорення біологічного віку на 0,17 року, а кожне збільшення шкали самотності на один бал — на 0,15 року.

Порівняно з найменш ізольованими учасниками, ті, хто належав до найбільш ізольованої групи, демонстрували прискорення біологічного віку на 0,33 року, що становить приблизно чотири місяці. Учасники, класифіковані як самотні, мали прискорення біологічного віку на 0,24 року, або близько трьох місяців, порівняно з тими, хто не був самотнім.

«Це незначні середні відмінності в показнику старіння, а не оцінки втрачених місяців життя чи прогнози для окремої людини, — пояснили дослідники. — Їхня потенційна цінність полягає в тому, що вони можуть розкривати про соціальні умови та здоров'я в масштабах великої популяції».

Автори зазначають, що їхні повністю кориговані оцінки, імовірно, занижують загальний зв'язок, оскільки деякі фактори, які вони контролювали (наприклад, куріння, сон, хронічні захворювання), самі по собі можуть бути шляхами, що пов'язують соціальну відчуженість зі старінням. Якщо враховувати лише демографічні та соціально-економічні фактори, найбільш ізольована група була біологічно старшою приблизно на сім місяців, а група самотніх — на дев'ять із половиною місяців.

При аналізі окремих питань опитувальника в повністю коригованій моделі виявлено, що проживання самотньо пов'язане з прискоренням біологічного віку на 0,27 року, відсутність людини для довіри — на 0,22 року, відсутність участі у щотижневих соціальних активностях — на 0,17 року, часте відчуття самотності — на 0,14 року, а рідкісні візити друзів чи родини — на 0,09 року. Коли дослідники розглядали соціальну ізоляцію та самотність разом, вони виявили адитивний патерн: люди, які були одночасно сильно ізольовані та самотні, мали найбільше прискорення біологічного віку.

«Одне з відкриттів, яке виділялося, — це зв'язок між обмеженою емоційною підтримкою та прискоренням біологічного віку, — зазначили Mao та Meng. — Відсутність людини, з якою можна поділитися, показала зв'язок, принаймні порівняний за величиною з відчуттям самотності. Це підкреслює важливість звертання уваги не лише на кількість соціальних контактів, а й на наявність стосунків, в яких людина відчуває підтримку».

Генетичний фактор та причинно-наслідкові зв'язки

Після інтеграції генетичних даних дослідники не виявили статистично значущої взаємодії між генетичним ризиком та соціальною відчуженістю, що означає, що ізоляція та самотність не множили ефект генів, пов'язаних зі старінням. Однак генетичні та соціальні ризики накопичувалися один на одному. Порівняно з людьми з низьким генетичним ризиком та мінімальною ізоляцією чи самотністю, учасники з високим генетичним ризиком прискорення біологічного віку та високою соціальною ізоляцією були біологічно старшими приблизно на 1,7 року, а ті, хто мав високий генетичний ризик та самотність, — на близько 1,85 року. Для порівняння, ізоляція та самотність окремо пов'язані з розривом у близько чотирьох і трьох місяців.

Аналіз підгруп також показав, що зв'язок між самотністю та прискоренням біологічного віку був сильнішим серед чоловіків, людей віком до 60 років, тих, хто має нижчий дохід, людей, які ніколи не курили, та тих, хто має нездорові звички сну. Зв'язок між соціальною ізоляцією та прискоренням біологічного віку не мав значних відмінностей за статтю, індексом маси тіла або сонячним опроміненням.

Щоб уникнути припущення, що погане здоров'я змушує людей віддалятися від суспільства, а не навпаки, дослідники провели аналіз менделівської рандомізації двох вибірок. Цей метод використовує генетичні варіанти, пов'язані з поведінковими рисами, для тестування напрямленого зв'язку з наслідками для здоров'я. Оскільки ці генетичні варіанти закріплюються у момент зачаття, вони не піддаються впливу пізніших проблем зі здоров'ям, що зменшує ймовірність того, що погане здоров'я є причиною зв'язку. У цьому аналізі генетична схильність до самотності була позитивно пов'язана з прискоренням біологічного віку, тоді як генетичні тенденції до регулярного відвідування тренажерного залу чи спортивного клубу та участі в релігійній групі були пов'язані з нижчим рівнем прискорення біологічного віку. Генетична схильність до відвідування пабу чи соціального клубу не мала статистично значущого зв'язку з прискоренням біологічного віку.

Нарешті, команда проаналізувала записи про смерть протягом 14,4-річного періоду спостереження. Кожне збільшення бала соціальної ізоляції на один пункт було пов'язане з 13,9% підвищенням ризику смерті від будь-якої причини, а кожне збільшення бала самотності на один пункт — з 8,9% підвищенням ризику смерті від будь-якої причини. Обидві риси також були пов'язані з вищими показниками смертності саме від хвороби коронарних артерій та раку.

Експлораторний (пошуковий) аналіз посередництва досліджував, чи перебуває прискорення біологічного віку на шляху між соціальною відчуженістю та смертністю. За припущеннями моделі, лише приблизно 5,2% зв'язку між ізоляцією та смертю та 7,2% зв'язку між самотністю та смертю статистично приписувалися прискоренню біологічного віку.

Обмеження та перспективи

Ці результати узгоджуються з дослідженням Клініки Майо, яке оцінювало біологічний вік за допомогою штучного інтелекту, що читає електрокардіограми серця, а не аналізів крові, і яке також пов'язало соціальну ізоляцію з прискореним біологічним старінням та підвищеним ризиком смерті. Вони також відповідають дослідженню старших дорослих китайців, яке пов'язало гірше психологічне благополуччя, включаючи самотність та нещастя, зі старшим біологічним віком, хоча в тому дослідженні самотність вимірювалася як частина ширшої шкали благополуччя.

Автори пропонують, що різні типи групових активностей можуть впливати на біологічне старіння через різні канали. Вони припускають, що спортивні клуби та тренажерні зали можуть допомагати, оскільки включають регулярні фізичні вправи, тоді як участь у релігійних заходах пов'язана з нижчими показниками депресії та кращою самооцінкою здоров'я. Оскільки генетичний ризик та соціальна відчуженість діяли незалежно, а не взаємодіючи, дослідники також зазначають, що зменшення самотності та ізоляції може принести користь людям на всіх рівнях успадкованого генетичного ризику.

«Наші результати свідчать про те, що соціальні зв'язки заслуговують на увагу, коли ми розглядаємо здорове старіння, — сказали дослідники. — Наявність людей навколо та відчуття емоційного зв'язку — це різні досвіди, тому можливості для соціальних контактів та доступ до значущої підтримки заслуговують на розгляд. Ці результати дають привід серйозно ставитися до соціального благополуччя, хоча вони не доводять, що збільшення соціальних контактів оберне процес старіння».

Як і в будь-якому дослідженні, при інтерпретації цих результатів слід враховувати певні застереження. Навіть із понад десятирічним спостереженням за смертністю, зворотна причинність не може бути виключена, оскільки люди, які переживають гірший фізичний занепад, можуть стати менш здатними до спілкування або більш схильними до відчуття самотності.

«Головне застереження полягає в тому, що наші результати не слід інтерпретувати як доказ того, що самотність безпосередньо спричиняє старіння, або що вступ до соціальної групи зробить когось біологічно молодшим, — сказали Mao та Meng виданню PsyPost. — Біологічний вік оцінювався в один момент часу, тому ми не могли відстежувати, як змінювалися траєкторії старіння індивідів зі зміною їхніх соціальних обставин. Наші генетичні аналізи наділили доповнюючі докази, але вони також залежать від припущень і не можуть замінити інтервенційні випробування».

Аналізи генетичних інструментів мають кілька конкретних обмежень. Генетичні зведені дані для повної шкали соціальної ізоляції були недоступні, тому менделівська рандомізація могла тестувати лише окремі звички, такі як відвідування тренажерного залу чи релігійних служб, а не загальну ізоляцію. Крім того, генетичні варіанти, пов'язані зі звичками, такими як відвідування тренажерного залу, можуть впливати на біологічне старіння через інші біологічні шляхи, а не через соціальну участь саму по собі, генетичні проксі не ідеально відображають реальні відповіді в опитуваннях, а оцінка, що пов'язує генетичну схильність до самотності з біологічним старінням, мала широкий діапазон похибки.

Нарешті, опитувальники, використані в UK Biobank, спиралися лише на кілька коротких пунктів для фіксації самотності та ізоляції та не враховували сімейний стан у індексі. Пул учасників також переважно мав європейське походження та походить із Сполученого Королівства, що означає, що результати можуть не автоматично узагальнюватися на інші культурні середовища, де сімейні структури та громадські норми відрізняються.

Оскільки команда досліджує старіння з погляду дерматології, їхні інтереси поширюються на те, як старіння проявляється в тканинах, таких як шкіра. «Наша ширша мета — ідентифікувати потенційно модифіковані фактори, пов'язані з біологічним старінням, та зрозуміти їхню значущість для здоров'я, включаючи здоров'я шкіри, — пояснили дослідники. — Важливим наступним кроком було б дослідити, чи супроводжуються зміни соціальних зв'язків змінами біологічного старіння, використовуючи повторні вимірювання та більш різноманітні популяції. Зрештою, потрібні інтервенційні дослідження, щоб перевірити, чи може зменшення самотності або покращення соціальної підтримки дати вимірювані біологічні переваги».

«Ми сподіваємось, що це дослідження заохотить до більш співчутливого розуміння самотності та соціальної ізоляції, — додали Mao та Meng. — Соціальні обставини формуються здоров'ям, мобільністю, обов'язками з догляду та доступом до громадських ресурсів, тому наслідки виходять за межі індивідуальних виборів. Наші результати підтримують подальше дослідження соціальних зв'язків як частини ширших умов, що сприяють здоровому старінню».

Дослідження «Social Isolation, Loneliness, and Biological Aging Acceleration» було авторства Rui Mao, Jiao Yuan, Tongtong Zhang, Fan Wang, Yun Zhong, Haonan Yuan, Fan Yang та Xin Meng.