Як тіло Анатолія Кашпіровського потрапило до Вінниці: офіційні відповіді щодо перевезення та поховання

Дослідження маршруту останків

Після поховання у Вінниці відомого прихильника Володимира Путіна та колишнього депутата російської Державної думи Анатолія Кашпіровського журналісти розпочали розслідування. Головною метою було з’ясувати механізм перевезення тіла з Росії до України в умовах воєнного стану та встановити, хто саме організовував поховальну церемонію. Для цього до Державної митної служби, Державної прикордонної служби, Вінницької міської ради та комунального підприємства, яке обслуговує міські кладовища, надіслали інформаційні запити.

Отримані відповіді виявилися неоднозначними. Митники офіційно підтвердили факт ввезення труни з тілом Кашпіровського на територію України, проте відмовилися розкривати дату перетину кордону та назву пункту пропуску. Представники Державної прикордонної служби заявили, що не володіють запитуваною інформацією, і переадресували запит до митних органів. У Вінницькій міській раді запевнили, що до них не надходило жодних звернень щодо організації поховання. Натомість комунальне підприємство «Комбінат комунальних підприємств», яке відповідає за Центральне кладовище, де поховали Кашпіровського, підтвердило отримання документів від родичів покійного. Водночас розкривати деталі оформлення поховання комунальники відмовилися, посилаючись на закон.

Шлях від психіатра до телевізійного гіпнолога

Біографія Анатолія Кашпіровського добре відома широкому загалу. Варто нагадати, як звичайний лікар із Вінниці напередодні розпаду СРСР перетворився на телевізійну постать, яку знала вся країна. У 1962 році він закінчив Вінницький медичний інститут і наступні 25 років працював у місцевій психіатричній лікарні. Наприкінці 1980-х років Кашпіровський почав проводити сеанси «лікування» через телевізор. Його виступи з елементами гіпнозу, навіювання та обіцянок зцілення збирали біля екранів мільйони радянських глядачів. По суті, це був масовий психологічний експеримент над довірливою аудиторією.

Методи впливу, які застосовував Кашпіровський, нагадують прийоми сучасної російської пропаганди: переконлива фігура на екрані, постійне повторення ключових тез та мільйони глядачів, готових вірити телевізору більше, ніж власним очам.

У 2025 році 86-річного Кашпіровського намагалися повернути до публічної активності, цього разу в Польщі. Ще у 2024 році керівник українського Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко пов’язував відновлення його публічної активності з планами російських спецслужб. Заплановані виступи колишнього телегіпнотизера, який відкрито підтримував режим Володимира Путіна, мали відбутися в межах зйомок документального фільму. Однак вони спричинили скандал і були скасовані після протестів та критики з боку польських медиків і громадськості.

Наприкінці 1980-х Кашпіровський фактично завершив свою лікарську кар’єру у Вінниці. У 1988–1989 роках він очолював Республіканський центр психотерапії в Києві, згодом став депутатом російської Держдуми від партії Володимира Жириновського, а в середині 1990-х переїхав до США. За океаном він продовжував проводити свої «оздоровчі сеанси», переважно для російськомовних емігрантів. Пізніше Кашпіровський повернувся до Росії, проживав у Москві та гастролював різними країнами.

Зв’язки з Вінницею він не втрачав. У місті залишалися його родичі, друзі та могили батьків. У 2018 році Кашпіровському довелося повертатися сюди за трагічних обставин. 8 березня того року загинула його донька Олена, яка жила за кордоном. За повідомленнями ЗМІ, жінка, ймовірно, наклала на себе руки, вистрибнувши з вікна. Водночас офіційного підтвердження цих обставин немає, а сам Кашпіровський публічно не розповідав, що саме сталося. Тіло доньки він привіз до Вінниці й поховав на Центральному кладовищі поруч зі своїми батьками — Михайлом та Ядвігою Кашпіровськими. Пізніше він знову приїздив до міста на відкриття пам’ятника Олені. В інтерв’ю Дмитру Гордону у січні 2019 року Кашпіровський зізнався, що смерть доньки стала для нього величезною трагедією. Під час того візиту він також зустрічався зі старими друзями, однокурсниками та знайомими.

Хронологія смерті та перевезення останків

Історія з похованням Анатолія Кашпіровського почалася одразу після його смерті. Найдивнішим є те, що в Росії про підготовку до перевезення тіла в Україну відкрито розповідали журналістам, тоді як в Україні, зокрема у Вінниці, про майбутнє поховання практично нічого не було відомо.

Колишній радянський телегіпнотизер помер 3 жовтня 2026 року в Москві у віці 87 років. За словами його менеджера Сергія Рудих, Кашпіровському різко стало зле, впав тиск, його госпіталізували, але вранці серце зупинилося. Племінник Юрій Мамаєв згодом повідомив, що покійний мав онкологічне захворювання з тяжкими ускладненнями.

8 жовтня у Великій траурній залі Троєкуровського кладовища в Москві з ним попрощалися родичі, друзі, колеги та шанувальники. Згадували телевізійні сеанси, виголошували промови, показували архівні записи виступів. Під оплески труну винесли із зали. Але ховати Кашпіровського в Москві не стали.

Спочатку російські медіа повідомляли, що його кремують, частину праху залишать у Росії, а іншу поховають у Вінниці, поруч із могилою матері. Згодом плани змінилися: родичі вирішили перевезти в Україну тіло в труні.

В Росії це обговорювали відкрито. Ще 8 жовтня Telegram-канали писали про підготовку труни до перевезення в підмосковному ритуальному бюро. Називали можливі маршрути — через Білорусь і Польщу або Вірменію, Грузію та Молдову. А 12 жовтня племінник Кашпіровського розповів російським журналістам, що труна вже перебуває в аеропорту Стамбула. Звідти її нібито мали літаком доправити до Варшави, потім потягом до Києва, а далі — до Вінниці.

Тобто російські медіа знали навіть про закордонні пересадки труни. А у Вінниці, куди її везли, публічно не повідомляли ні часу, ні місця поховання.

Українські ЗМІ переважно переказували російські повідомлення, хоча намагалися перевіряти їх самостійно. А 13 жовтня українські журналісти з’ясували, що Кашпіровського вже поховали у Вінниці. Зокрема, видання «Суспільне Вінниця» повідомило про це з посиланням на власні джерела, а його кореспонденти побували біля могили.

Не менш дивною виявилася й хронологія російських новин. Того самого 13 жовтня о 14:00 видання «Абзац» із посиланням на племінника писало, що труну ще збираються відправляти з Варшави до Києва. А вже о 15:32, посилаючись на Дмитра Гордона, повідомило про поховання у Вінниці. Про це також поінформувало російське РБК.

Виходила курйозна картина: за одними повідомленнями труна ще чекала на подорож із Польщі, а за іншими — Кашпіровський уже лежав у вінницькій землі.

Звісно, новини могли запізнюватися, а родичі — змінювати плани. Проте головне питання залишалося: як тіло Кашпіровського насправді потрапило до України?

Питання контролю кордону та інші прецеденти

Історія з похованням Кашпіровського у Вінниці виявилася не єдиною, що змусила замислитися над тим, наскільки надійно українська держава контролює перевезення останків померлих із Росії під час війни.

Майже одночасно з вінницькими подіями на Дніпропетровщині спалахнув інший скандал. У селі Домоткань ще в серпні поховали 35-річного громадянина РФ Олександра Оленченка, прах якого привезли з Росії. Як стверджував український військовий і відомий блогер Анатолій Штефан, місцевим його представляли як пожежника-рятувальника, який загинув під час виконання службових обов’язків.

За інформацією Штефана, після початку повномасштабного вторгнення Оленченко знову служив у російській армії та міг загинути внаслідок удару по військовому об’єкту. Про військове минуле свідчили й дані зі сторінки покійного в соцмережах, на яку звернув увагу не лише військовий блогер. Оленченко народився в Республіці Мордовія, а жив у Москві та Пензі. У 2017–2019 роках він служив у російській армії, потім працював пожежником у Москві, а в 2024–2026 роках, судячи з усього, знову повернувся до війська. Загинув Оленченко 13 червня — нібито під час обстрілу штабу російських окупаційних військ. За твердженням Штефана, загиблого ідентифікували за залишками ДНК, після чого тіло кремували, а прах доправили до України через Білорусь і Польщу.

Родина Оленченка категорично заперечувала цю версію. Його мати стверджувала, що син працював у російській рятувальній службі та загинув у ДТП під Москвою. За її словами, прах перевезли до України на законних підставах, маючи всі необхідні документи. Після розголосу місцева влада звернулася до правоохоронців і розпочала службову перевірку.

Не менший резонанс у публічному просторі викликало й напівтаємне поховання Кашпіровського у Вінниці.

Одним із найрізкіших критиків став історик, публіцист і військовослужбовець Вахтанг Кіпіані, добре знайомий вінничанам за своїми історичними лекціями. Лише за останні півтора року він щонайменше тричі приїздив або був запрошений із виступами до міста: у квітні 2025-го — про традиції вшанування українських воїнів у діаспорі, у лютому 2026-го — про людей, які виборювали незалежність України, а у вересні — про створення національного Пантеону. Після звістки про поховання Кашпіровського Кіпіані саркастично запитував, чи не стануть наступними зрадники України Дмитро Табачник або Віктор Медведчук, якщо теж заповідатимуть поховати себе в Україні.

Кіпіані виявився не єдиним, кого обурила ця історія. Відомий український письменник Андрій Курков у колонці для Kyiv Post також критично оцінив поховання Кашпіровського та порушив питання, хто та як організував поховання. Відомий блогер Денис Казанський оприлюднив відео, на якому Кашпіровський на запитання «Чий Крим?» відповідає, що той «радянський».

У соцмережах суперечка навколо поховання Кашпіровського розгорілася ще дужче. Одні закликали дати покійному спокій, нагадуючи про його вінницьке минуле, родинні зв’язки та могили найближчих людей. Інші обурювалися: хто і на яких підставах організував перевезення з Росії та поховання в українському місті людини з таким політичним минулим?

А минуле — це доволі промовисте. У 1993–1995 роках Кашпіровський був депутатом російської Держдуми, обраним за списком ЛДПР Володимира Жириновського. Того самого Жириновського, який задовго до повномасштабного вторгнення відкрито проповідував великодержавний шовінізм, зневажливо висловлювався про Україну, заперечував її державність і закликав перекроїти кордони. Ще у 2006 році він вимагав розділити Україну, у 2008-му називав її «штучною державою», а у 2014-му заявляв, що дев’ять південно-східних регіонів мають відійти Росії. Він також публічно закликав до анексії Криму та південно-східних областей України. Те, що колись могло здаватися блазнюванням одіозного політичного клоуна, згодом втілилося в цілком реальну загарбницьку політику Кремля.

Та й сам Кашпіровський не приховував захоплення Володимиром Путіним. Ще у вересні 2007 року російське видання NEWSru.com повідомляло, що колишній телегіпнотизер називав Путіна своїм кумиром і заявляв, що підтримує виключно його. Ба більше, «целітель» зараховував російського диктатора до «найсильніших володарів, яких знала історія».

І ось тепер — дві могили на українській землі. У Вінниці поховали колишнього депутата російської Держдуми, який відкрито захоплювався Путіним. На Дніпропетровщині — громадянина Росії, щодо якого пролунали поки що не підтверджені звинувачення у службі в російській армії під час війни проти України. Біографії різні, обставини смерті теж. Але є спільна деталь: в обох випадках останки доправили з держави-агресорки, а суспільство почало вимагати пояснень щодо перевезення та його оформлення вже після поховань.

То що ж, український кордон під час великої війни став прохідним двором? Чи все-таки контроль працює належно, чи просто іноді трапляється «договорнячок»?

Саме тому журналісти надіслали інформаційні запити до Державної митної та прикордонної служб, Вінницької міської ради й комунального підприємства, яке обслуговує міські кладовища. Цікавило насамперед, коли, яким транспортом і через який пункт пропуску труну з тілом Кашпіровського доправили з Росії до України, хто оформлював перевезення та на яких підставах відбулося поховання у Вінниці.

Відповіді надійшли. Але замість того, щоб розвіяти сумніви, вони породили нові запитання.

Відповіді державних служб

До Державної прикордонної служби надіслали запит не про митні документи, а про зовсім інше: чи залишилися у самих прикордонників хоч якісь сліди перевезення труни з тілом Кашпіровського через український кордон? Чи є записи про транспорт, вантаж або перетин кордону між 3 і 14 жовтня в електронних базах, журналах чи службових документах ДПСУ?

Запит зареєстрували 15 жовтня. А у відповіді за підписом заступника голови ДПСУ Сергія Сердюка повідомили, що прикордонна служба не є розпорядником запитуваної інформації. І переслали звернення митникам.

Звісно, закон дозволяє переадресовувати запити. Але ж український кордон контролюють не лише митники. Прикордонники також перевіряють людей і транспорт, що перетинають кордон. То невже в їхніх власних обліках не залишилося жодного сліду перевезення труни з Росії до України?

Саме це й потрібно було з’ясувати. Але відповіді так і не прозвучало.

У листі прикордонників немає навіть пояснення, чи перевіряли вони власні бази та журнали. Можливо, перевірили й нічого не знайшли. А можливо, просто вирішили, що раз ідеться про труну, то всі запитання слід адресувати митниці. З відповіді цього не зрозуміти.

Назвати таку відповідь вичерпною дуже важко.

На відміну від прикордонників, Державна митна служба дала цілком конкретну відповідь — щоправда, лише на частину запитань.

У листі за підписом директора департаменту Андрія Артеменка чорним по білому зазначалося: «В електронних інформаційних ресурсах митних органів наявні відомості щодо ввезення в Україну труни з тілом померлого Кашпіровського Анатолія Михайловича».

Отже, це вже не перекази російських журналістів і не розповіді родичів. Українська митниця офіційно підтвердила: ввезення труни з тілом Кашпіровського було зафіксоване в її електронних системах.

Але щойно справа дійшла до подробиць, конкретика закінчилася.

Коли саме труна перетнула український кордон? Через який пункт пропуску? З якої країни її ввезли, яким транспортом і які документи при цьому пред’явили?

Замість відповідей на ці запитання митники докладно переповіли загальні правила перевезення померлих через кордон. Пояснили, які документи для цього потрібні: від свідоцтва про смерть до довідки про відсутність у труні заборонених вкладень.

А от коли справа дійшла до конкретної труни з тілом Кашпіровського, послалися на статтю 11 Митного кодексу України, яка захищає інформацію, отриману під час митного оформлення. І жодних подробиць не розкрили.

Ні дати перетину кордону, ні назви пункту пропуску, ні виду транспорту.

Тож історія про подорож труни через Стамбул і Варшаву з подальшим перевезенням потягом до Києва так і залишається версією російських медіа. Чи справді Кашпіровського везли саме таким маршрутом, із відповіді митниці встановити неможливо.

Вималювалася доволі промовиста ситуація. Митниця підтвердила, що труну з тілом Кашпіровського ввезли в Україну, але не повідомила навіть, де саме вона перетнула кордон. Прикордонники ж узагалі переадресували запит митникам, не пояснивши, чи перевіряли власні записи.

Суперечливі дані від міської влади та комунальників

Не менш екзотичною виявилася й історія із самим похованням Кашпіровського у Вінниці. Достатньо порівняти дві офіційні відповіді — міської ради та підпорядкованого їй комунального підприємства, яке опікується міськими кладовищами.

У Вінницькій міськраді запевнили: жодних звернень щодо поховання Кашпіровського до міської влади не надходило. Ані рада, ані виконком, ані відповідні підрозділи не ухвалювали спеціальних рішень про місце поховання чи проведення робіт. Грошей із міського бюджету на це також не виділяли.

А ось у комунальному підприємстві «Комбінат комунальних підприємств», яке обслуговує Центральне кладовище, де поховали колишнього телегіпнотизера, заява родини знайшлася.

Підприємство офіційно підтвердило: один із родичів Кашпіровського звернувся із заявою про поховання та надав копії свідоцтв про смерть його батьків, які вже спочивають на вінницькому кладовищі.

Виходить таке: міська влада жодних звернень не отримувала й рішень не ухвалювала, а її ж комунальне підприємство мало заяву родини та документи для оформлення поховання.

На перший погляд, відповіді суперечать одна одній: міська рада заявляє, що жодних звернень не отримувала, а підпорядковане їй комунальне підприємство підтверджує, що заява від родини Кашпіровського була.

Утім, тут є один нюанс. Міська влада встановлює правила роботи кладовищ, а безпосередньо поховання оформлює спеціалізоване комунальне підприємство. І для цього не обов’язково щоразу потрібне окреме рішення виконкому. Тож родичі Кашпіровського цілком могли звернутися одразу до комунальників, оминувши міськраду.

Отже, обидві установи могли сказати правду. Але це аж ніяк не пояснює, як саме Кашпіровському оформили місце на Центральному кладовищі.

Адже отримати заяву від родичів — це лише початок. Центральне кладовище — не приватне подвір’я, де можна просто викопати могилу й поховати людину. Тут кожне поховання має бути офіційно зареєстроване. Стаття 27 Закону України «Про поховання та похоронну справу» прямо передбачає ведення спеціальної книги обліку поховань.

Тобто, в документах кладовища має залишитися запис про поховання Кашпіровського. Коли його зробили, під яким номером і на якій підставі оформили місце для могили — саме ці відомості дозволили б зрозуміти, як усе відбувалося. І для цього зовсім не обов’язково розголошувати особисті дані родичів.

Але комунальники вирішили подробиць не розкривати. Вони послалися на статтю 7 того самого Закону України «Про поховання та похоронну справу», яка захищає конфіденційну інформацію.

Закон справді оберігає певні відомості, пов’язані з похованням. Однак комунальники так і не пояснили, чому навіть дату й номер реєстрації поховання не можна повідомити без порушення приватності родини.

Тобто, заява про поховання була, могила на комунальному кладовищі з’явилася, а перевірити за офіційними відповідями, як усе це оформили, неможливо. І замість зрозумілого пояснення — посилання на конфіденційність.

Зате комунальники розповіли, хто копав могилу. Точніше — хто її не копав.

За словами керівника підприємства Дмитра Науменка, працівники КП до цих робіт не залучалися. Могилу облаштовували родичі за допомогою сторонніх людей. Усе оплатили власним коштом. Саме по собі це не свідчить про жодне порушення. Родина може самостійно оплачувати поховання та наймати виконавців.

Висновки

Труну з тілом Кашпіровського привезли з Росії до Вінниці. Прикордонники кивають на митників. Митниця підтвердила ввезення, але подробиці маршруту не розкрила. Міськрада запевняє, що до неї ніхто не звертався, а комунальники посилаються на конфіденційність.

Могила є. Документи десь є. А от зрозуміти, як усе відбувалося, — неможливо.

Кашпіровський десятиліттями дивував публіку телевізійними «чудесами». Та найбільший фокус, схоже, залишив наостанок: у труні він перетнув кілька державних кордонів і дістався вінницького кладовища, а правда про цей маршрут досі блукає лабіринтами чиновницьких відписок.