Роман Бочкала презентував IMAX-фільм про Святогірськ, який Росія не змогла захопити насправді

Ще рік тому сюди приїжджали родини з дітьми. Сьогодні в Святогірську чути передусім генератори та дрони. Журналіст і волонтер Роман Бочкала побував у місті й зняв про нього фільм у форматі IMAX. У ньому видно логістику, будні місцевих, роботу волонтерів і головне питання: чи можливо Святогірськ відбудувати.

Умови в'їзду та безпека на дорозі

Потрапити до Святогірська нині вкрай складно. Будь-яка поїздка потребує погодження з військовими, а міську військову адміністрацію слід попереджати заздалегідь. Журналіст дістався до міста лише під конвоєм та з технічним прикриттям.

Рух відбувається на швидкості 150–170 км/год. За словами супровідників, ворожі дрони прошивають захисні сітки наскрізь, тому зупинення означає загибель. Кілзону облаштували вздовж берега річки, хоча лінія фронту, за їхніми словами, вже змістилася.

Зміни у міському середовищі

Центральна туристична вулиця, яку Бочкала називає «святогірським Бродвеєм», колись була популярною серед відпочивальників. Тепер на ній висить оголошення «Куплю дрони», що символізує нову реальність. Автор зазначає, що контраст із візитом року тому є разючим: тоді місто жило повноцінним життям, а зараз вулиці порожні, а понад столітня українська школа не пережила російського «звільнення».

Одна з місцевих мешканок згадує, що Святогірськ був багатим курортом для всього Донбасу та України. Зараз людей лишилося мало. На питання про опалення та світло без вікон відповідь проста: є ліхтарики та свічки. Ті, хто залишився, свідомо обрали жити тут.

Побут та підтримка громади

Життя в місті залежить від генераторів: де працює технічне обладнання, там є тепло та світло. Магазин тримається, але асортимент обмежений. Найпопулярнішими товарами є цукор та цукерки, ковбасу розкупили. Продавчиня, яка колись працювала на «Новій пошті», переїхала сюди й лишилася. Вона каже, що радіє кожному покупцю. Бочкала наголошує, що саме такі люди тримають громаду.

Ситуація в Лимані

Сусідньому Лиману довелося значно гірше. Мешканці розповідають, що росіяни руйнували дев'ятиповерхові будинки триметровими авіабомбами: будинок, у який влучає така бомба, просто складається. Операція «Вівальді» дозволила розблокувати місто. Протягом місяця звідти виходило приблизно 70–80 людей, які вісім місяців були відрізані від світу.

За оцінками мешканців північної частини, від Лимана лишилося близько 15%. Вихід на вулицю неможливий навіть уночі, заборонено навіть запалювати сигарети. Померлих ховають у дворах. Одна з історій стосується 75-річної жінки, похованої біля будинку. Мешканець підсумовує: «Дронів більше, ніж птахів».

Спростування російських заяв

Окремий епізод фільму присвячено російській пропаганді. Пару місяців тому РФ заявила, що місто, яке в їхніх ЗМІ називають «Святокорськ», нібито з 1 вересня під контролем рф. Бочкала згадує заяву Володимира Путіна про те, що Святогірськ «їхній». Відповідь була наочною: 2 вересня 2026 року начальник Святогірської міської військової адміністрації Володимир Рибалкін записав відео на вулиці Івана Мазепи в центрі міста. Над ним українське небо, а на будинках висять українські прапори.

Рибалкін зазначає, що це вкотре доводить наміри Росії захопити місто. У розмові згадують, що в Україні три лаври (Святогірська, Києво-Печерська та Почаївська), тоді як у Росії лише дві.

Історичне значення Лаври

Святогірська лавра, діючий чоловічий монастир та одна з головних святинь православ'я, робить місто унікальним. Історія обителі містить періоди, коли вона фактично припиняла існування. Насельник монастиря згадує часи імператриці Катерини, яка секуляризувала монастирські землі та закрила багато обителей, не розуміючи сенсу чернецтва.

Крейдяні печери лаври, за даними істориків і археологів, викопали ще в IX столітті, до хрещення Русі. У монастирі вважають ймовірним, що тут бували Кирило та Мефодій, оскільки вони проповідували в Хазарії, а неподалік знайдено одне з хазарських міст. Сьогодні протяжність печер становить близько 900 метрів, хоча колись вони були довшими. Частину гори зрізали під час будівництва Успенського собору, а храм святителя Миколая на скелі раніше також був печерним. Збереглася пам'ять про традицію хресного ходу на човнах: в окремі роки на воду виходило понад сотню суден.

Допомога та перспективи відбудови

У місті дбають і про безпритульних тварин: місцева опікунка доглядає близько сотні собак. Взимку вона годує їх переважно кашею, і щодня на це йде чотири відра. Роман Бочкала закликає охочих допомогти приїжджати не з порожніми руками, оскільки волонтери завжди везуть необхідне.

Як зазначає автор, відбудувати Святогірськ можна дуже швидко. Збереглися дороги, комунікації та, головне, люди. Мешканці, які досі живуть у місті, вірять у себе, Збройні Сили України та те, що Святогірськ стоїть.