Спецоперація «Карфаген»: як мафія та силовики створили транснаціональний синдикат у Києві

Оприлюднення оперативних матеріалів та аудіозаписів антикорупційними органами вразило суспільство масштабами викритого злочинного конгломерату. Ішлося не про поодинокі факти хабарництва, а про монолітну структуру, де кримінальні авторитети тісно співпрацювали з керівниками ключових департаментів СБУ, Нацполіції, прокуратури та представниками міжнародних наркокартелів.

Для багатьох українців ці відомості стали шоком: генерали спецслужб за щомісячну плату забезпечували доступ до центрального апарату тричі судимому рецидивісту, поліцейські фальсифікували судові документи, а замовні побиття планувалися з використанням відомчих баз розшуку та міських камер відеоспостереження.

Продовження регіональної моделі беззаконня

Для спостерігачів, які роками фіксували руйнування правоохоронної системи в регіонах, події в столиці виглядають не як раптова мутація, а як логічний фінал багаторічної кругової поруки. Сьогоднішній столичний синдикат з оборотами в мільйони доларів є прямим продовженням моделі, яка роками діяла в областях за мовчазної згоди центру.

Херсонський журналіст Сергій Нікітенко зазначає, що в оприлюднених матеріалах впізнається південна дійсність 2018–2020 років. За його словами, нинішні столичні схеми — це копія беззаконня на Херсонщині, де криміналітет відкрито заходив до владних кабінетів, підпалював авто, стріляв на сходах прокуратури та забивав людей на вулицях під «дахом» місцевих силовиків.

Якщо держава не ампутує локальний міліцейсько-бандитський спрут, метастази вражають увесь організм. Досвід Херсона, де кримінальне зрощення дійшло до терору та політичних убивств, став генеральною репетицією для поточних подій з участю генеральських звань та міжнародних наркобаронів.

«Херсонська Колумбія»: прецедент тотальної безкарності

Напередодні повномасштабного вторгнення Херсонщина перетворилася на кримінальну глибинку, де межі між правоохоронцями, злочинцями та політиками зникли. Брати Кальченки відкрито калічили людей, викрадали жінок і палили авто. Авторитет «Кощєй» відкривав вогонь з обріза на ґанку міської прокуратури, після чого у вікна сипалися гранати.

Співпраця бандитів із міліцією була відвертою. Родина поліцейських Ковальових роками прикривала Кальченків, дійшовши до того, що одні правоохоронці замовляли криміналу спалення транспорту своїх же колег. Бандити шантажували суддю, погрожуючи розправою в коридорі Чаплинського районного суду, а згодом безкарно підпалили приватний будинок судді. Фіналом цього альянсу стало замовне вбивство бізнесмена Ігоря Пащенка, яке пов'язували з Володимиром Сальдо.

Економічне рейдерство стало джерелом збагачення номенклатури. Захоплення пансіонату «Петровець» у Лазурному супроводжувалося побиттям опонентів та підпалом авто адвоката. Майно опинилося у власності родичів заступника начальника поліції Миколи Цапа, першого заступника прокурора області Сергія Циганка та людей із кола народного депутата Миколи Паламарчука.

Безпечне прикриття забезпечувало місцеве управління СБУ. Начальник внутрішньої безпеки Боровик та керівник Департаменту захисту національної державності (ДЗНД) Кирило Руцький контролювали кишенькові бригади «активістів», які за копійки або психотропи тиснули на забудовників та мерів. Руцький курував тоді ще дрібного провокатора Кирила Стремоусова та прикривав Сальдо, отримуючи елітні автомобілі Volvo та офіси в центрі міста.

Апогеєм стало вбивство Катерини Гандзюк у 2018 році. Коли представник Президента в АР Крим Борис Бабін заявив про ознаки втрати державності на Херсонщині, Київ відреагував не ліквідацією мафії, а відставкою самого посадовця. Лише на початку 2020 року заступник Генпрокурора Віктор Трепак за підтримки 79-ї бригади десантників оточив місто та розпочав масові обшуки. Проте системного очищення не відбулося: виконавці зникали в окупованому Криму, а поліцейські чини розповзалися по інших кабінетах.

Від регіональних банд до транснаціонального картелю

Те, що шість років тому здавалося диким регіональним феодалізмом, у 2025–2026 роках набуло масштабу всієї країни. Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) у відеорозслідуванні «Операція “Карфаген”: продовження» показало, як нова кримінальна імперія об'єднала транснаціональний наркокартель «Хімпром», мережу шахрайських кол-центрів, фальшивомонетництво та замовні розправи.

Ключовими організаторами стали кримінальний авторитет Андрій Осіпов (псевдонім «Кримінал») та громадянин РФ Єгор Буркін (псевдонім «Мексиканець»). Буркін, який перебрався в Україну у 2016 році, рятуючись від розшуку, є творцем картелю «Хімпром» і керує операціями з Латинської Америки. Осіпов конвертував свої зв'язки з житомирськими правоохоронцями у доступ до вищих ешелонів спецслужби.

Партнери розгорнули виробництво та продаж наркотичних сумішей через онлайн-магазини U420, щоденний обіг яких становив від 3 до 5 мільйонів гривень. Щоб уникнути дії українського законодавства, хімічні формули постійно змінювали. Для блокування змін нормативної бази Міністерства охорони здоров’я фігуранти обговорювали підкуп високопосадовців на суми до 2 мільйонів доларів. Паралельно діяв підпільний поліграфічний цех, який штампував сотні тисяч фальшивих євро для збуту в ЄС.

Картель координував діяльність щонайменше 52 шахрайських офісів у Києві, Дніпрі, Львові та Одесі. Понад 2700 співробітників щодня ошукували громадян. Кожен офіс щомісяця сплачував данину 7000 доларів США в криптовалюті, яка розходилася між підрозділами поліції, СБУ та прокуратури. За пів року на один криптогаманець надійшло понад 3,75 мільйона доларів хабарів.

Обличчя столичного «даху»: інтеграція в державний апарат

Особливу небезпеку становить глибина інтеграції криміналітету в репресивний апарат. Державні органи використовувалися як приватні спецслужби злочинців. Громадський діяч Олег Симороз наголошує, що за конспіративними псевдонімами стоять реальні високопосадовці, які потребують негайної політичної відповідальності.

Оперативний псевдонім «Акім» належав генерал-майору СБУ Сергію Дуці. Він забезпечував захист картелю від оперативного інтересу колег, допомагав Осіпову вільно заходити на вулицю Володимирську, лобіював призначення лояльних співробітників та оформлював фіктивні документи про непридатність до військової служби. Детективи провели обшуки у начальника Головного управління внутрішньої безпеки СБУ Антона Кравчука та заступника начальника главку ДЗНД СБУ Олександра Ковальчука, чиї підлеглі надавали бандитам доступ до камер відеоспостереження столиці.

Поліцейське прикриття трималося на співробітниках Департаменту стратегічних розслідувань та карного розшуку. Посадовець ДСР Володимир Ценов (позивний «Прайс») координував списки захищених кол-центрів, розробляв інструкції для повернення вилученої техніки через маніпуляції з розподілом скарг у Печерському райсуді та попереджав шахраїв про перевірки. Заступник керівника відділу карного розшуку поліції Київської області Олександр Дем’янчук (позивний «Консультант») забезпечував безпечний відхід бойовиків після нападів та перекваліфіковував замовні каліцтва на хуліганство.

У розпорядженні синдикату була бригада виконавців «Паша» та «Боксер». Вони тижнями відстежували жертв через камери СБУ, а потім забивали їх металевими трубами біля спортклубів під гарантії поліції про відсутність плану «Перехоплення». Подібні погроми з дробінням кісток молотками відбувалися навіть у європейських столицях, зокрема у Відні.

Російський слід та переслідування розслідувачів

Найбільш загрозливим є прямий зв'язок цієї структури з російськими спецслужбами. Очільник наркокартелю Буркін відкрито обговорював на плівках контакти зі співробітниками ФСБ Росії. Це свідчить про використання бізнесу агресором як інструменту диверсії. Російські куратори мали доступ до розкладання української влади через кримінальні гроші.

Коли мережа U420 опинилася під загрозу викриття, синдикат перейшов до планування терору. На плівках зафіксовано обговорення Буркіним та Осіповим нападу на Дениса Бігуса та його команду: варіанти обливання кислотою, виманювання за кордон для ув’язнення або спалення майна. Мішенями для побиття мали стати блогер Ігор Лаченков, адміністратори пабліка «Про Київ» та ветерани, які протидіяли наркоторгівлі.

Особливу тривогу викликають матеріали про участь високопосадовців СБУ та криміналітету у спробах дискредитації НАБУ та САП влітку 2025 року. Фабрикація справ проти співробітників антикорупційних органів та приховування свідків доводять, що синдикат розглядав незалежне слідство як єдину реальну загрозу своєму існуванню. Спроби свідків дати свідчення блокувалися під контролем генерала Дуки.

Політична відповідальність за цей хаос не може обмежуватися окремими відставками виконавців середньої ланки. Громадськість прямо вказує на заступника керівника Офісу Президента Олега Татарова, який тривалий час курує правоохоронний сектор, та лідера фракції монобільшості Давида Арахамію, чиї контакти зі сферою кол-центрів неодноразово піднімалися в пресі. Якщо політичне керівництво держави не зробить вичерпних висновків із цієї справи, сподіватися на довіру міжнародних партнерів і власного суспільства воююча країна просто не зможе.

Загроза втрати державності та необхідність очищення

Аналогія між подіями на Херсонщині та свіжими столичними матеріалами є серйозною. Херсонський експеримент завершився тим, що частина силовиків перейшла на бік окупанта, а місто опинилося під владою ворога. Коли правоохоронна система стає сервісною службою мафії, вона втрачає здатність захищати суверенітет.

Сьогодні цей механізм працює на центральному рівні. Поки військові стримують ворога на передовій, генерали спецслужб в тилу торгують таємницями, прикривають наркобізнес та замовляють побиття активістів. Така внутрішня гниль небезпечніша за ворожі інформаційні операції, оскільки підриває сенс суспільного спротиву.

Єдиний шлях порятунку — негайне очищення силового блоку від усіх фігурантів плівок, незалежно від посад. Справа про «Хімпром» має завершитися реальними тюремними вироками. Поки кримінальні авторитети вільно діють у кабінетах спецслужб, слова про верховенство права залишаються декларативними.

Суспільство більше не готове толерувати кримінальне свавілля. Запит на справедливість під час війни є екзистенційним: або держава знищить мафіозний спрут всередині, або цей спрут поховає саму державу. Часу на кулуарні торги та імітацію реформ більше немає.