Відступлення з Дебальцевого поглядом очевидця

Сьогодні була дерзкою успіхом ніч і важкий, з присмаком поразки, затяжний-затяжний день...

З того, що можна озвучити..

Вночі отримали наказ - терміново вибити противника з вказаної висоти. Розвідка батальйону "Донбас" спільно зі спецназом НГУ штурмом взяла пагорб біля села Нижнє Лозове, з якого бойовики постійно вели обстріл наших колон, що йшли по проселочній дорозі в Дебальцеве і назад (через Новогригоровку). В нічному бою ми поводили себе вдаліше, і вцілілі сепаратисти поспішно відійшли з опорного пункту. 

У "Донбасі" втрат немає, у спецпризначенців, на жаль, було троє поранених, але один помер уже в лікарні Артемівська на операційному столі - лікарі виявилися безсилі.. 

Бойове завдання було виконано - на захоплену висоту зайшли наші танки, окопалися, і весь день за підтримки піхоти (вже не пам'ятаю точно, якої бригади ЗСУ) не давали жодної можливості обстрілювати наші колони на цьому ділянці.

Ранок виявився тривожним. Вночі ми ще не знали, чим саме була викликана терміновість зайняття цього пагорба. Але ближче до восьмої ранку вже стало зрозуміло - ми залишаємо Дебальцеве. Тривожне відчуття відступу...Іловайськ-дежавю... Стало зрозуміло, що сьогодні і морг, і лікарня Артемівська будуть переповнені - на жаль, я не помилився...

Поранених на 21:00 більше 170 осіб, і вони продовжують надходити. Загиблих лише в морзі було більше 25, але багатьох же з останньої розбитої колони (яка в метушні виявилася взагалі без прикриття і була майже в упор розстріляна танками), ніхто не забирав - старалися витягнути хоча б поранених. А президент каже, що техніка вся вийшла, і поранених у нас близько 30...

Хлопці з 41-ї бригади останні три дні перебували в повному оточенні під цілодобовим мінометним обстрілом на опорному пункті в районі Новогригоровки. Вся техніка згоріла дотла. Загиблих довелося залишити. Поранених на носилках і 20 км подолали пішим ходом. Довелося прийняти бій, при цьому успішно знищити три танки противника і важко порахувати, скільки особового складу. Пройшли це пекло в повному складі без втрат. 

Ми їх зафіксували вже на підході до Мироновського - це була перша піша група (надалі їх було ще багато). Поранених одразу завантажили на бойові швидкі та на Артемівськ, решту хлопців на наш КРАЗ, Спартан і Вольво - туди ж. Після поверталися і знову: поранені, піші або вже лежачі без сил підвестися вздовж дороги - збирали, завантажували, відправляли.

Приблизно о 9:00 прокинулася артилерія противника і почала активно бити по блокпостах перед Луганським і вздовж траси за ним. Довелося приймати термінові заходи і змінювати маршрут переміщення всіх колон з траси на місце "Х", яке останній тиждень тримав ще один взвод батальйону "Донбас", оскільки траса у них давно пристреляна і били вони по ній вельми точно. Розставили наших хлопців на перехрестях у Мироновському і далі, які регулювали рух всієї проходячої техніки. 

Варто відзначити, що цей маневр дозволив зберегти чимало життів хлопців і бойової техніки, оскільки сепаратисти весь день долбили по трасі, яка була порожня. І все, чого вони досягли - це один знищений міст вторинного значення.

На зараз розрізнені групи української армії досі виходять до наших позицій. Буквально щойно просто чорт знає звідки на наш блокпост в районі "Х" заїхав танк. Спалити його могли вже разів чотири, звичайно - в темряві ж видно лише невизначений силует, а звук характерний чути. Добре, що підпустили в упор - при цьому нерви на межі і всі "мухи" вже, зрозуміло, були відкриті. Дійсно, наш виявився - з 40-ї бригади. Заблудився просто. Нічого - вивели поки на свою базу, заночують у нас танкісти. Обігріли, нагодували, напоїли і спати уклали)

Що сказати загалом? Загалом, сепаратисти та росіяни, скориставшись перемир'ям, абсолютно всі свої сили та резерви кинули на Дебальцеве, зібравши тут групування в складі 15-20 тис. осіб. Абсолютно достовірно те, що такі ключові населені пункти в ЛНР, як Ірміне, Стаханов, Первомайськ, Кіровськ, були залишені по суті взагалі без техніки та особового складу. По факту нечисленні групи бойовиків лише несли охорону на блокпостах вздовж лінії фронту та на в'їздах/виїздах міст.

Залишатися в Дебальцевому такою великою групоюванням наших військ було вже занадто критично - ми не мали достатніх можливостей для повноцінного забезпечення як продовольством, так і боєкомплектом. Не кажучи вже про вивезення поранених і загиблих. 

Єдина дорога, по суті, перебувала під постійним вогнем - якщо не прямим, то артилерійським і мінометним точно. 
Треба було приймати рішення: ідемо в наступ по абсолютно всій лінії фронту, що привело б до великих, впевнений, успіхів, але і до неминучої ескалації конфлікту, безумовно, теж. Другий варіант: здати Дебальцеве і спробувати зробити це з мінімальними втратами. Головнокомандувач обрав другий варіант. І я його не засуджую.

Я не кажу, що так краще, ніж могло б бути в іншому варіанті. Просто не знаю, яке б рішення прийняв я, якби у мене була можливість бачити не одну лише клітинку на хід вперед від себе, а всю шахову дошку з усіма стоячими на ній фігурами.

Кров...ось чим запам'ятався мені сьогоднішній день... Поранені, ледь живі та вже мертві... Під нескінченний гуркіт канонади... Закриваючи загиблим очі... Руки мої в крові, і я часто оглядаюся, щоб переконатися в тому, що кров не моя...