Судова система в Україні стикається з фінансовою кризою та надмірним навантаженням паперовою роботою

Поки правоохоронні структури отримують стабільне державне фінансування, слідчі судді стикаються з щоденним потоком десятків скарг. Ця проблема виникає не стільки через складність розслідувань, скільки через бездіяльність та бюрократичну імітацію роботи органами досудового розслідування.

Постановлюється принципове запитання: якщо будь-яке кримінальне провадження має завершуватися вироком або ухвалою суду, чому держава лишає без належних ресурсів саме фінальну ланку правосуддя?

Бюджетна нерівність: пріоритет слідства над вирком

Дослідження бюджетного процесу та фактичного розподілу коштів виявляє суттєву перекошеність державних пріоритетів. Етап досудового розслідування та обвинувачення фінансується значно краще, ніж безпосереднє здійснення правосуддя.

Статистика фінансування органів виглядає так:

• Суди (ДСА): потреба 38,219 млрд грн, виділено 22,705 млрд грн (59,4%), дефіцит 15,513 млрд грн.
• Національна поліція (НПУ): потреба 100,175 млрд грн, виділено 86,954 млрд грн (86,8%), дефіцит 13,221 млрд грн.
• Бюро економічної безпеки (БЕБ): потреба 7,296 млрд грн, виділено 1,944 млрд грн (26,6%), дефіцит 5,352 млрд грн.
• НАБУ: потреба 2,883 млрд грн, виділено 2,547 млрд грн (88,3%), дефіцит 0,337 млрд грн.
• ДБР: потреба 4,713 млрд грн, виділено 4,713 млрд грн (~100%), дефіцит ~0.
• Офіс Генерального прокурора (ОГП): фінансування 18,615 млрд грн, додаткова потреба понад 1,109 млрд грн.

За абсолютною величиною дефіциту судова система посідає перше місце. Державній судовій адміністрації (ДСА) не вистачає 15,513 млрд грн. З цієї суми понад 10 млрд грн припадає на оплату праці та нарахування, а капітальні видатки забезпечені лише приблизно на 19%. Після зміни законодавства щодо суддівської винагороди судова влада заявила про додаткову потребу ще у 2,562 млрд грн.

Для порівняння: Державне бюро розслідувань (ДБР) покриває свою заявлену потребу практично на 100% (4,713 млрд грн). Національна поліція забезпечена на 86,8% від базової потреби, а НАБУ отримало 88,3% від необхідного ресурсу. Офіс Генерального прокурора має затверджене фінансування у розмірі 18,615 млрд грн (при додатковій фіксованій потребі у понад 1,1 млрд грн). Серед правоохоронних органів критичний дефіцит має лише Бюро економічної безпеки (БЕБ), яке забезпечили лише на 26,6% (дефіцит 5,352 млрд грн), що суттєво підриває спроможність спецслужби протидіяти фінансовим злочинам та ОЗУ.

У результаті виникає системна викривленість: силовий апарат отримує левову частку коштів на процесуальний примус, тоді як суд, який має оцінювати законність цього примусу, вимушений виживати на 59% від необхідного мінімуму.

Канцелярська рутина замість слідчих дій

Причина надмірного навантаження на суди полягає не лише в кількості злочинів, а й у системній заміні реальних слідчих дій бюрократичним копіпастом.

• На початок 2025 року у провадженні слідчих Нацполіції перебувало понад 1,3 млн кримінальних проваджень. За рік зареєстровано понад 451 тис. правопорушень, але до суду зі обвинувальним актом скеровано лише понад 55 тис. проваджень — тобто біля 12% від зареєстрованих за рік.
• У звітності ДБР зазначається про понад 355,5 тис. проваджень у розслідуванні, що дає середнє навантаження у 800–1 000 проваджень на одного слідчого (а в окремих підрозділах, як-от ТУ ДБР у Краматорську — до 4 827 проваджень на слідчого).

Хоча частина цих справ є зупиненими або "фактовими", ця маса створює величезну канцелярську рутину. Замість проведення складних експертиз, розшуку майна ОЗУ та польової роботи з фігурантами, слідчі змушені плодити процесуальний папір при середньому навантаженні у 800–1 000 проваджень на одного слідчого.

Схема створення "процесуального спаму" включає такі етапи:

1. Ігнорування ст. 214 КПК: Відмова у внесенні відомостей до ЄРДР за заявою про злочин.
2. Ігнорування ст. 56 КПК: Невизнання потерпілим та нерозгляд клопотань сторін.
3. Формальні відмови за ст. 220 КПК: Винесення постанов про відмову у вчиненні процесуальних дій, які часто є текстовим "копіпастом" попередніх рішень.
4. Необґрунтоване закриття за ст. 284 КПК: Закриття проваджень на початкових етапах без проведення базових слідчих дій з метою коригування показників "розкриваності".

Кожне таке рішення слідчого або прокурора породжує скаргу до суду. Тобто слідчий, виносячи незаконну або формальну постанову, просто "перекладає" проблему і процесуальну відповідальність на слідчого суддю.

Нормативи слідчого судді проти реальності

Закони України не встановлюють фіксованого "плану" щодо кількості справ для судді. Проте Вища рада правосуддя (ВРП) та Рада суддів України (РСУ) розробили нормативи модельного навантаження, виходячи з того, що розгляд одного клопотання чи скарги займає від 1,5 до 3,5 годин (вивчення матеріалів, засідання, складання ухвали).

При нормативному річному робочому часі в 1 570–1 600 годин розрахункова модель передбачає:

• На день: модельна норма 2–4 матеріали, реальний стан у судах 10–25+ матеріалів.
• На тиждень: модельна норма 10–20 матеріалів, реальний стан 50–100+ матеріалів.
• На місяць: модельна норма 50–80 матеріалів, реальний стан 150–300+ матеріалів.

В умовах гострого кадрового дефіциту в окремих міських судах на слідчого суддю під час чергування або чергового автоматизованого розподілу може припадати до 70 матеріалів на день. При цьому КПК України вимагає розглядати клопотання про затримання, обшуки, запобіжні заходи та скарги на бездіяльність у жорсткі строки — від кількох годин до 24–72 годин.

Фізична неможливість приділити достатньо часу кожній справі призводить до того, що суд перетворюється на "штампувальний цех", змушений розгребти паперовий вал замість глибокого аналізу доказів.

Прецедент Солом'янського суду: коли гроші закінчуються

Недофінансування судів — це не абстрактна цифра в таблиці. Воно періодично призводить до колапсу базових функцій судочинства.

Наочним прикладом цієї кризи стала ситуація у Солом'янському районному суді міста Києва (одному з найбільш завантажених судів країни, який розглядає клопотання у багатьох резонансних справах).

Через відсутність фінансування на придбання поштових марок, конвертів та оплату послуг зв'язку, а також через вичерпання лімітів на папір та витратні матеріали, суд неодноразово опинявся на межі зупинки надсилання процесуальних документів, повісток та ухвал сторонам справи. Суд змушений був офіційно звертатися до учасників процесів із проханням зазначати електронні адреси, самостійно забирати процесуальні документи або закривати витрати на поштову відправку власним коштом.

Подібні випадки — не поодинокі. У багатьох регіональних судах через відсутність фінансування канцелярських витрат припинялося відправлення поштової кореспонденції, що зривало процесуальні строки та давало підстави для скасування рішень у вищих інстанціях.

Шляхи вирішення проблеми

Завершити кримінальне провадження та винести остаточне рішення в ім'я України може виключно суд. Жоден силовий орган не має повноважень встановити винуватість особи. Проте коли судова система виведена з ладу недофінансуванням, процес правосуддя блокується.

Системне рішення цієї проблеми лежить у кількох площинах:

1. Перерозподіл бюджетних пріоритетів: Фінансування судової гілки влади має бути прирівняне до фінансування оборони та безпеки. Неможливо побудувати правову державу, коли обвинувачення фінансується на 87–100%, а суд, який контролює це обвинувачення — на 59%.
2. Законодавче відсікання процесуального спаму: Внесення змін до КПК України щодо запровадження жорсткішої відповідальності слідчих за системне невчинення дій, винесення завідомо необґрунтованих постанов та копіпаст.
3. Повна цифровізація (ЄСІТС): Повний перехід на електронний документообіг та електронний кабінет, що зніме з судів залежність від паперових носіїв та поштових витрат.
4. Заповнення кадрового дефіциту: Фіналізація конкурсів ВРП та ВККС для заповнення понад 2 000 вакантних посад суддів, що дозволить збити навантаження з 70 до нормативних 2–4 справ на день.

Зміна бюджетного підходу

Нинішня ситуація створює небезпечний для держави парадокс. Суд, перевантажений канцелярською бездіяльністю поліції та ДБР і позбавлений понад 40% необхідного фінансування, втрачає спроможність якісно чинити правосуддя на основі реальних доказів.

Держава витрачає сотні мільярдів гривень на утримання величезного силового апарату, який замість розслідування складних схем ОЗУ масово виносить паперові відмови, а потім топить недофінансований суд у скаргах на власний копіпаст.

Якщо держава не змінить бюджетний підхід і не забезпечить належне фінансування судової системи, правосуддя ризикує остаточно перетворитися на формальне обслуговування процесуальних імітацій силовиків.