Олег Мандзюк: захист культурної спадщини має стати частиною стратегії національної безпеки

Доктор юридичних наук Олег Мандзюк у своїй аналітичній публікації, присвяченій творчості та спадщині Івана Марчука, стверджує, що збереження національної ідентичності, охорона культурних об'єктів та захист авторських прав мають розглядатися як ключові складові стратегії національної безпеки України.

Культура як фронт протистояння

Експерт підкреслює, що в умовах повномасштабної війни культурна сфера залишається важливим полем боротьби з Росією. Йдеться не лише про фізичне руйнування пам'яток та наукових установ, а й про збереження історичної пам'яті та унікальності українського суспільства.

Приклад патріотизму Івана Марчука

Окрему увагу Мандзюк приділяє життєвому шляху художника Івана Марчука, розглядаючи його як взірець відданості національним цінностям.

«Справжній патріотизм вимірюється поступками: коли у 90-х роках Іван Марчук проживав майже 10 років у США та мав можливість стати громадянином США, він категорично відмовився від нього... Він зберіг власну творчість, а також убезпечив себе для нас та наших нащадків», — наголошує автор.

За словами Мандзюка, цей випадок актуалізує дискусію про роль особистого вибору у збереженні спадщини. Твори Марчука постають не просто як художні артефакти, а як частина культурної пам'яті, яку держава зобов'язана зберігати для майбутніх поколінь.

Особливу роль у цьому контексті відіграє авторська техніка художника — плентанізм. Мандзюк інтерпретує її як специфічний спосіб осмислення реальності та національного досвіду.

«Пророцтво та глибина творчості Майстер є не простою магією. Вона складає унікальний спосіб мислення та передбачення майбутнього. Пленти Маестро – як приховані нитки буття, а плентанізм Марчука – це код нації», — зазначає експерт.

Таким чином, художня спадщина Марчука пов'язується з питанням культурної стійкості держави. Твори митця дозволяють аналізувати історичні події, суспільні потрясіння та виклики, з якими зіткнулася країна.

Музейний проєкт: невирішене питання

Істотним аспектом статті є проблема створення музею Івана Марчука. Мандзюк констатує, що ідею такого закладу обговорюють приблизно двадцять років, проте вона досі не реалізована.

«Зазначу, що про Музей Івана Марчука ми чуємо вже років двадцять. Ще з часів президентства Віктора Ющенка цю ідею "майже" було втілено... Моє особисте відчуття в тому, що не хотілося б, щоб, можливо, чужа країна створила цей Музей швидше за владу рідної держави», — ділиться експерт.

За його переконанням, втілення цього проєкту має стати практичним кроком державної культурної політики. Це стосується не лише облаштування виставкових залів, а й системної безпеки, дослідження та популяризації творчості художника.

Ураховуючи вік художника, питання зберігання його спадщини набуває особливого значення. Дискусія про музей виходить за межі звичайного культурного проєкту і стає питанням державної відповідальності за збереження національного надбання.

Правові аспекти та захист авторських прав

Важливою складовою аналізу є правова ситуація навколо спадщини Марчука. Мандзюк звертає увагу на конфлікт навколо ліцензійного договору 2020 року та необхідність надійного захисту авторських прав.

«Юристи та адвокати, які представляють інтереси Івана Марчука, також стверджують, що Ліцензійний договір 2020 року є кабальним та нікчемним... а захист культурного стану України має забезпечуватися на рівні національної безпеки», — цитує експерт позицію захисників інтересів художника.

Автор наголошує, що охорона культурного надбання не повинна зводитися до приватно-правових спорів. Ефективність механізмів захисту авторських прав безпосередньо впливає на здатність держави протистояти загрозам для національних цінностей.

У тексті згадується висновок Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 7 серпня 2026 року, який, за даними автора, стосується автентичності підписів. Ці обставини потребують правової оцінки в рамках відповідних процедур, а висновки про можливі порушення повинні ґрунтуватися на матеріалах справи та рішення компетентних органів.

Мандзюк пов'язує цю ситуацію з відповідальністю держави за дотримання законодавства в сфері інтелектуальної власності, підкреслюючи важливість адекватної реакції правоохоронних органів та судів.

Загрози зовнішнього впливу

Окремий розділ статті присвячено діяльності Лани Барнар у сфері документального кіно. Олег Мандзюк висловлює сумніви щодо професійного бекграунду режисерки та порушує питання про можливі зв'язки з Росією.

«Особливо акцентую увагу на фігурі Лани Барнар... яка видає себе режисером документального кіно. Існує велика ймовірність, що в неї стосунки з державою-агресором... Мета полягає у перешкоджанні популяризації культурної спадщини Українського народу... Ці дії зазіхають на політику національної пам'яті», — стверджує експерт.

Мандзюк закликає надати обставинам, які вважає підозрілими, належну правову оцінку, зокрема з боку Служби безпеки України. Водночас твердження про можливі зв'язки з державою-агресором потребують незалежного підтвердження та не можуть вважатися встановленими фактами без належних доказів.

У цьому контексті постає питання захисту культурної сфери від зовнішнього впливу. За логікою автора, державна політика має охоплювати не лише фізичне збереження творів мистецтва, а й захист авторських прав, достовірне подання історії та підтримку національної пам'яті.

Культурний суверенітет як державний пріоритет

У своїй публікації Олег Мандзюк послідовно аргументує тезу про те, що культурний суверенітет є невід'ємною частиною державного суверенітету. Захист мистецтва, збереження історичної пам'яті та охорона авторських прав він розглядає як завдання, що потребують системної участі державних інституцій.

Порушені питання стосуються не лише спадщини Івана Марчука, а й актуалізують дискусію про ефективність української культурної політики, механізми захисту художників та здатність держави протидіяти загрозам у культурному вимірі.

В умовах повномасштабної війни ці аспекти набувають особливої ваги. Збереження культурної ідентичності потребує не лише суспільної підтримки, а й конкретних рішень — від захисту інтелектуальної власності до реалізації проєктів щодо збереження національної спадщини.