Енергетичне перемир'я: чи стає захист російських НПЗ ціною миру для України

Президент США Дональд Трамп знову виступає з ініціативами, спрямованими на зупинку бойових дій, зокрема обговорюючи з лідером РФ Володимиром Путіним питання енергетичної безпеки. Вашингтон намагається переконати Київ припинити атаки на нафтопереробні потужності Росії. Водночас російські війська продовжують обстрілювати українські міста, а тема полегшення санкційних обмежень для енергетичного сектору РФ знову набуває гостроти. Виникає запитання: що стоїть за пропозицією «енергетичного перемир'я» — реальне бажання зупинити війну, спроба вирівняти нафтові ціни чи переслідування ширших економічних інтересів?

Оголошене перемир'я та сумніви у його виконанні

11 жовтня Дональд Трамп заявив про нібито досягнуту домовленість між Україною та Росією щодо припинення ударів по енергетичній інфраструктурі. Для українців, які готуються до зимового періоду та побоюються відключень електроенергії, такі новини могли б звучати як полегшення. Проте є суттєва проблема: Володимир Зеленський повідомив, що заява американського президента стала для нього несподіванкою.

Київ підкреслює готовність до взаємного припинення атак, але наголошує на необхідності дотримання зобов'язань з боку Москви. Попри оголошену домовленість, повідомлення про російські удари по українській інфраструктурі не припинилися. Це створює дисонанс: якщо угода вже існує, чому її виконання залишається під питанням? Схоже, для Вашингтона пріоритетом є швидке оголошення дипломатичного успіху, тоді як для України критично важливими є реальні гарантії безпеки.

Стан російських НПЗ та інтереси Вашингтона

Щоб зрозуміти мотиви сторін, варто оцінити ситуацію з російською нафтовою інфраструктурою. Удари по нафтопереробних заводах (НПЗ) є одним із ключових інструментів завдання шкоди російській воєнній економіці. За даними Reuters, у період з серпня по жовтень 2025 року українські сили здійснили близько 58 атак на щонайменше 17 великих російських НПЗ. У пікові моменти недоступність переробних потужностей через пошкодження та ремонти сягала приблизно 20%.

Хоча це не означало втрати п'ятої частини всього виробництва (частину потужностей компенсували), Росія змушена витрачати значні ресурси на захист об'єктів, ремонт обладнання та логістику палива. Удари створюють ризики для постачання нафтопродуктів армії. На цьому тлі з'являються пропозиції припинити атаки. За інформацією Axios, американська сторона розглядала такий крок як етап ширшого енергетичного перемир'я.

Для Москви це вигідний сценарій: пауза дозволяє зосередитися на відновленні переробки. Для України ж це може бути небезпечним дисбалансом, якщо українські дрони перестануть атакувати російські заводи, а російські ракети продовжать цілити по наших електростанціях.

Ціни на дизель та внутрішньополітичний тиск

Існує ще один важливий аспект — ціни на енергоносії. Через нестабільність на Близькому Сході та проблеми з постачанням американські споживачі стикаються з подорожчанням пального. Для адміністрації Трампа це серйозна внутрішньополітична проблема, особливо напередодні виборів до Конгресу.

На цьому тлі з'являються повідомлення про можливі домовленості щодо російського дизеля та послаблення окремих санкцій. Прагматичне пояснення: додаткові обсяги пального можуть допомогти стабілізувати ринок. Однак аналітики зазначають, що навіть великі поставки російського дизеля не обов'язково суттєво вплинуть на світові ціни, оскільки проблеми ринку масштабніші. Натомість політичний ефект може бути значним: послаблення тиску на енергетичний експорт РФ може збільшити доходи Кремлю, що підриває ефективність санкційного механізму, задуманого для обмеження фінансування війни.

Ризик комерціалізації миру та конфлікт інтересів

Дональд Трамп завжди позиціонував себе як прихильника великих угод. Коли йдеться про війну та ресурси держави-агресора, межа між дипломатією та бізнесом потребує уваги. У медіа обговорювалися контакти американських та російських представників щодо майбутнього «Північних потоків», зокрема можлива участь американських інвесторів у їх відновленні.

Наразі це не означає існування готової угоди, реалізація якої залежить від санкцій, позиції європейських країн та технічного стану інфраструктури. Але сама ідея європейських енергетичних зв'язків за участю американського капіталу заслуговує на публічне обговорення. Чи можуть майбутні домовленості бути вигідними для бізнесових кіл, близьких до адміністрації США, або навіть для найближчого оточення президента? Наразі немає перевірених доказів особистої фінансової вигоди Трампа чи його родини від конкретних переговорів, тому говорити про доведені корупційні схеми було б неправильно. Проте питання потенційного конфлікту інтересів не можна ігнорувати. Суспільство має право знати, хто може отримати частки в проєктах та чи впливають перспективи економічних угод на дипломатичні рішення, від яких залежить безпека України.

Відсутність механізмів перевірки та нерівність умов

Ідея припинення енергетичних ударів не нова. Ще в березні 2025 року США виступали посередником у подібних переговорах. Тоді також звучали заяви про домовленості, але швидко з'ясувалося, що сторони по-різному розуміють умови. 26 березня 2025 року представник Офісу президента Ігор Жовква заявив, що після 18 березня Росія атакувала щонайменше вісім українських енергетичних об'єктів. Результатом стали суперечки про порушення, взаємні звинувачення та нові ризики для цивільної інфраструктури.

Перемир'я без механізму перевірки — це лише обіцянка, ефективність якої Україна вже оцінювала. Крім того, формально однакові обмеження можуть мати різні наслідки. Росія має потужну нафтопереробну промисловість, що забезпечує внутрішній ринок, експорт та армію. Українська галузь після років атак перебуває в значно гіршому стані. Тому заборона на удари по НПЗ може захистити російські промислові потужності, позбавивши Україну інструменту тиску на ресурси противника.

Необхідність чітких гарантій та відповідальності

Ключове питання: яку відповідальність нестиме Росія за порушення нового перемир'я? Чи автоматично відновляться або посиляться санкції? Чи отримає Україна додаткові засоби ППО? Чи матиме право відновити удари по російських об'єктах у разі нових атак? Чому захист російських НПЗ обговорюється так активно, тоді як гарантії безпеки для української енергетики залишаються невизначеними?

Вашингтон має відповісти на ці питання перед оголошенням «дипломатичного прориву». У цій ситуації видно різні інтереси: Трамп хоче продемонструвати здатність до домовленостей та зниження цін, Путін — зменшити тиск на економіку та захистити інфраструктуру, великі компанії — отримати інвестиційні можливості. Для України ж це питання виживання.

Мир не повинен перетворюватися на формулу, за якої агресор отримує економічні переваги, а жертва — лише обіцянки. Якщо в результаті російські заводи отримають перепочинок, а українські міста продовжать потерпати від обстрілів, виникне запитання про сенс таких переговорів. Головною метою дипломатії має стати реальне припинення атак, а не стабілізація російського нафтового сектору. Існує ризик, що ціна цих домовленостей для України виявиться значно вищою, ніж для Росії, а Кремль отримає саме те, чого прагнув: час на відновлення ресурсів для продовження війни.