Урядовий аферист Андрій Богдан. Історія таємного життя одного хитрого бюрократа

Наш герой – дуже хитра та промислива людина. Будучи чинним заступником міністра Кабінету Міністрів України — урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики, він вміло чинив відверті кримінальні дії та отримувати за це... величезні бонуси. У вигляді конкретних матеріальних цінностей у власну кишеню.

Співучасть у великій афері, про яку ми розповімо нижче, вже принесло Андрію Йосиповичу Богдану, цьому самому заступнику міністра Кабінету Міністрів України та водночас, мабуть, головному в країні спеціалісту з боротьби з корупцією, близько 2,5 млн. доларів. Зелених грошей, абсолютно не облікованих податковою інспекцією. Коротко діяльність «зама-рішальщика» виглядає так: існує певна велика і дуже «чорна» на галузевому ринку фірма («Софтлайн»), яка спеціалізується на впровадженні різних систем обліку та обігу документів, і тримає на неофіційному окладі конкретного чиновника. Ця фірма вже багато років перебуває в розробці правоохоронних органів як одна з найнахабніших «відмивних станцій країни» і проходить під кодовим ім'ям «організованої злочинної групи у сфері високих технологій та міністерських корупцій (IT-ОПГ) «Софтлайн». Ось ця сама ОПГ наполегливо, протягом багатьох років, намагається «зайти» в документальні бази Міністерства юстиції, отримати прямий доступ до всіх реєстраційних документів України. Для цього вона масово корумпує чиновників на різних рівнях, проводить спецзаходи зі збору компромату на цих самих чиновників, спокушає їх великими порціями чорного нала. Але «Софтлайн» все одно категорично не пускають до найважливішого державного документообігу. «А навіщо нам тоді потрібен кишеньковий чиновник, який перебуває на зарплаті?» – розумно вирішив власник «Софтлайна» Антон Марреро. І влаштував відповідну вилавку хитрому заму. Мова йде саме про того самого «антикорупційного заступника міністра» Богдана, який дуже добре вивчив входи/виходи в урядових будівлях і тепер продає ці знання відповідним «замовникам». І ось уже Андрій Йосипович Богдан влаштовує власний «ритуальний танець», намагаючись залучити... Міністерство юстиції до дивної корупційної гри. Для чого він оперативно та професійно організовує лякаючі перевірки фірм-конкурентів. Це як мінімум. А як максимум – намагається створити повноцінні корупційні павутини...

Нутро «ворюги в костюмі»

Але повернімося на два кроки назад. Щоб зрозуміти нутро людини на прізвище Богдан. Ось, ще будучи заступником міністра юстиції в уряді Ю.Тимошенко і завдяки прямому покровительству Турчинова (між іншим, ОПГ «Софтлайн» працювала саме під дахом-кураторством Олександра Валентиновича), Богдан наробив заздалегідь сфальсифікованих «актів перевірок». Зрозуміло, що на основі цього фальсифікату він збирався побудувати всю свою інтригу – організувати жорстке кримінальне переслідування опонентів і тим самим розчистити шлях своїй групі. На жаль, до великого розчарування Богдана, суди відмовилися грати в його гру і почали масово виносити судові рішення, які повністю зламали його беззаконність. Богдан панікує і дедалі більше схиляється до відвертих проступків.

Але ось у країні відбувається зміна влади. Богдан серед перших (така вже ця людина) зраджує своїх старих покровителів і швидко пристосовується до нових господарів. Гроші ж не пахнуть. А його особистий «бізнес на продажу корупційних послуг» має приносити прибуток за будь-якого вітру. Богдан же знає перше правило хитрого корупціонера: потрібно першим розповісти свою «історію крадіжки», звинуватити всіх інших і заблокувати їм рух по інстанціях.

Прем'єр Азаров, який оголосив повну ревізію «спадщини Тимошенко», зокрема, дає доручення об'єктивно розібратися в ситуації навколо «документообігу в Міністерстві юстиції» та провести повторну перевірку. Нова перевірка завершена в найкоротші терміни. Але її результати категорично не влаштовують Богдана. Адже за результатами цієї перевірки він мав би виплачувати великі відступні «за невиконане брудне замовлення». Не довго думаючи, Андрій Йосипович відмовляється визнавати об'єктивні акти перевірок (бо якщо їх визнати, тоді постатиме питання про обґрунтованість висновків старих перевірок та явний корисливий умисел з боку самого Богдана та колишнього керівництва КРУ) і намагається запустити нову воровську карусель. Зокрема, користуючись своїм антикорупційним становищем у Кабінеті Міністрів України, він прямо і без жодного сорому пропонує КРУ написати звіт так, «як йому, Андрію Богдану, потрібно». Цікаве ноу-хау: заступник міністра вимагає вчинити документальний підробку і навіть не ховає цього. Зрозуміло, що бажаних стати фальсифікаторами та в подальшому відповідати «за злочини того зама», не знайшлося. Але Богдан на те й хитрий хлопець, щоб придумувати нові беззаконні ініціативи. Так, він поспішно натравлює управління «К» СБУ на власних же контролерів з КРУ, звинувачуючи останніх... у небажанні проводити немотивовані репресії та складати заздалегідь сфальсифіковані акти. Що ж? Ну не майстер же кримінального жанру?

Водночас Богдан особисто (що також вражає уяву) атакує суди, намагаючись змусити їх «скасувати юридично коректні судові рішення та винести заздалегідь неправове рішення, але на користь своїх партнерів». Якщо ж суд починає чинити опір (а таких, зрозуміло, багато) і посилається на неможливість винесення заздалегідь хибних рішень, Богдан негайно запускає процедуру... звільнення судді з посади. Принаймні, він досягає того, що суддя стає на коліна і погоджується виносити будь-які – навіть відверто кримінальні – рішення на користь «групи Богдана».

Нарешті, Андрій Йосипович особисто пише підроблений (вражаючий рівень кримінального таланту у людини!) підсумковий звіт, підписує його прізвищем віце-прем'єра Тигіпка С.Л. і вже під цією «торговою маркою» (віце-прем'єр) розсилає по ключових кабінетах. У вигаданій «нотатці Тигіпка» чорним по білому викладена брехлива інформація та робиться базовий висновок: потрібно розігнати тих, хто вже десятки років працює з Міністерством юстиції, і віддати весь документообіг «чеснішим партнерам» з Софтлайна. Зокрема, цю «фальшиву нотатку» Богдан, при цьому роблячи вигляд, що він лише кур'єр, вміло передає прем'єру Азарову. Все. Крапка. Сам Богдан вважає, що Софтлайн уже має передати йому віллу десь у Ніцці – монополія на багато років на гігантські суми забезпечена. Чи так це насправді? І чи потрібні всі ці махінації в елегантному «ворівському» стилі державі? Звичайно, ні. І щойно на світ вийдуть істинні мотиви «Софтлайна», держава тут же сильно вдарить когось по руках.

Але Богдан не дарма числиться першокласним чиновником-виживальником, який пережив і свого позавчорашнього друга-патрона Ігоря Пукшина, і вчорашнього боса Олександра Турчинова. Він увесь свій корисливий умисел замаскував чужими підписами – Тигіпка або Азарова. По суті, це ж вони мають відповідати на просте питання: чому вони руйнують державну компанію, тягнуть за вухо дивну фірму і намагаються віддати їй доступ до держтаємниць?

Богдан же переживе (як він сподівається) і цих двох, а потім запропонує свої послуги наступним віце-прем'єрам та прем'єрам. Така вже ця людина. Взяти б його за липку руку-лапку і відправити в належний йому за статусом казенний дім. На перевиховання. Але ось яка заплутаність: чи може наша нинішня держава стежити за промисливим і чудово петляючим у кримінальних кулуарах Богданом? Як взагалі утихомирити заступника міністра Кабінету Міністрів України – Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, який чудово знає, де і як потрібно збрехати, щоб отримати навар? Між іншим, за час своєї видатної роботи «на державу», цей скромний «борець з корупцією» на свою не менш скромну офіційну зарплату вміло «купив»... 175,6 га землі в Київській області. Як він це зробив? А просто: Богдан ретельно «відмивав» хабарні гроші, отримані злочинним шляхом, через придбання-обмін земельних ділянок. Як саме «скромний і чесний чиновник» став власником надзвичайно дорогої землі під Києвом площею майже 200 га, ми розповімо трохи нижче. Спеціально для Генеральної прокуратури.

Хтось, прочитавши це вступ до «Богданівського корумповедення», відчайдушно махне рукою. «І що тут нового? На жаль, в нашій державі подібний алгоритм поведінки конкретного чиновника цілком природний. Тому що цей конкретний чиновник спочатку прийшов до Міністерства юстиції, а потім і до Кабінету Міністрів України працювати не на державу, а виключно на власну кишеню». І це правда. Але і прищучити когось показово все ж не завадило б. Тим більше, що Богдан для нинішньої влади – ніхто, чужак, який сильно псує репутацію команди Януковича. Хоча з іншого боку, людина числиться чинним заступником міністра Кабінету Міністрів. А чи не неозброєним оком не видно, що насправді він перебуває в неофіційному штаті приватної контори «Софтлайн», функції якої зводяться лише до виконання однієї місії – знищити конкурентів Софтлайн у будь-яких державних інстанціях та забезпечити корупційне проникнення Софтлайна до бюджетних грошей та державних документів? Потрібно-то зовсім небагато – правильно подивитися на чиновника Богдана і м'яко так попросити його посидіти день-два на нарах. У попередньому слідстві. Усі кримінальні схеми тут же рядками упакуються на полиці – бери і проведи показові судові процеси, підвищуй реноме нової української держави.

Народження темного героя

Перш ніж розповісти, як саме Андрій Богдан обкрадає державу, ми з'ясуємо, а хто це взагалі такий. На перший погляд, Андрій Йосипович справляє враження професійного і навіть сором'язливого чиновника (правда, майже одразу можна зрозуміти, що сором'язливість – це лише наслідок його специфічного інтелектуального статусу), який денно і нічно думає про інтереси великої Батьківщини. Але вже буквально через хвилину ти розумієш, що перед тобою сидить хитрий і прожжений «рішала», який вміло вичавлює останнє з будь-якого, хто просить про юридичну допомогу.

З «досьє» на громадянина Богдана А.І.: «1976 р.н., народився у Львові. В 1998- 2001 рр. — юрисконсульт Львівської залізниці. Травень – листопад 2001 р. – робота в адвокатській компанії «Правіс». З грудня.2001р. по вересень 2004 р — помічник судді Київського апеляційного господарського суду. У 2004 став партнером в «Адвокатській фірмі «Пукшин і партнери». А з 2007 року став керівним партнером «Адвокатської фірми «Юридичні радники».

Все, здавалося б, банально. Окрім головного – у 2004 році (напередодні Помаранчевої революції) він потрапив у обойму Ігоря Пукшина, майбутнього головного юриста Віктора Ющенка. І вже в якості «члена команди Пукшина» він став у 2007 році заступником міністра юстиції. Пукшину обов'язково потрібна була своя людина в Міністерстві юстиції.

Особливий цинізм ситуації полягає в тому, що юрист, який спеціалізувався на рейдерських захопленнях (Богдан), у Міністерстві юстиції мав забезпечувати реалізацію державної правової політики у сфері боротьби з корупцією. Тобто по суті, Богдан мав боротися сам із собою. Що він, звичайно, успішно робить досі, непогано заробляючи на цій боротьбі.

А тепер обіцяний розповідь про великого земельного барона Богдана. Саме під час «роботи» в Міністерстві юстиції наш герой в повній мірі відчував смак брудних грошей – у ті солодкі дні він отримує величезні хабарі і, застосовуючи заплутані схеми обміну земельних ділянок, намагається їх легалізувати. «Менні схеми» виглядали досить примітивно: Богдан придбаває одну земельну ділянку і далі її маленьку частину обмінює на іншу земельну ділянку. Вже більшого розміру. Уявіть собі, що в Україні перебувають десятки людей, які в здоровому розумі обмінюють 9 соток землі на 61 сотку! Уявили? Або 9 соток на 3,4 га! Або 9 соток на 98 соток! Добровільно, без примусу і без жодної доплати. Або 9 соток на 2,1 га! Або 8 соток на 4,1 га! Десятки угод. Чистіша афера, яку нам подають як само собою зрозуміле. Нас переконують в тому, що, виявляється, є одразу кілька десятків людей, які в одному й тому ж місці розташування земельних ділянок обмінюють власну «велику» землю на таку ж «маленьку» землю, що належить Богдану. І ми ж віримо! Прокуратура вірить! Кабінет Міністрів вірить у чесність свого службовця, а також в те, що психічно здоровий людина обміняє свою ділянку на точно таку ж ділянку землі, але в 6 або навіть в 37 разів меншу. Риторичне питання поставимо: можна ли обміняти початкові 12,3 га землі, які Богдан купив на самому початку своєї «земельної кар'єри», на 139,0 га в одному й тому ж місці? Ні. А тому ми наважилися припустити, що люди, які пішли на подібні угоди, не зовсім психічно здорові. Щоб зняти підозри, нашим журналістам вдалося зустрітися з цими «обмінниками». Усі вони – мешканці Макаровського району, Київської області. Усі вони мали великі ділянки землі, які викупили у Богдана на його... маленькі ділянки. Ось імена цих людей (довідка для Генпрокуратури): Сорока Ольга Матвіївна, Моргулец Антоніна Станіславівна, Остапенко Оксана Миколаївна, Панчук Франц Карлович, Тишкевич Світлана Валеріївна, Швець Анатолій Іванович, Степаненко Вікторія Миколаївна, Бойправ Ігор Іванович, Мишинський Володимир Миколайович, Драговоз Лина Йосипівна, Войцеховська Неля Геннадіївна, Брацейко Надія Вікторівна, Винокуров Олександр Леонідович, Волочаєв Олександр Володимирович, Гвоздиковська Наталія Валеріївна, Герасименко Микола Михайлович, Драговоз Сергій Петрович, Корженко Галина Петрівна, Сорока Олександр Анатолійович, Новик Ольга Павлівна, Онащенко Людмила Борисівна, Волощенко Євген Іванович, Булдакова Анна Олександрівна, Дедова Людмила Іванівна, Коровченко Андрій Гнатович, Милевська Раїса Йосипівна, Пирнач Деонізія Никодимівна, Таран Леонтій Леонтійович, Коваленко Михайло Миколайович, Панчик Юрій Едуардович, Милевський Валентин Францевич, Сивко Сергій Едуардович, Дзюбенко Любов Михайлівна, Колос Тамара Олексіївна, Лисенко Марія Федорівна, Милевський Станіслав Станіславович, Свинцицька Ніна Адольфівна, Швець Анатолій Іванович, Аугліс Катерина Петрівна, Аугліс Олександр Йосипович, Грицак Любов Броніславівна, Грицак Микола Іванович, Колодько Віктор Павлович. Між нами кажучи, усі вони виявилися абсолютно нормальними та адекватними людьми. Насправді вони свої земельні ділянки на території Забуянського сільського ради Макаровського району Київської області банально (і дуже дорого) продали Богдану. Отримали величезні гроші. Але за проханням Андрія Йосиповича, угоди відчуження великих ділянок землі оформили за договорами «безкоштовного» обміну, обмінявши їх на його маленькі ділянки, розташовані поруч на території того ж Забуянського сільради. Таким чином, Богдан не лише здійснив відмивання доходів (хабарів), отриманих злочинним шляхом, він ще й не сплатив величезну суму податків. Оскільки цілком очевидно, що земля площею 8-9 соток має зовсім іншу вартість, ніж земля 340-410 соток, яка за договорами обміну була обміняна без доплати.

Це лише здається, що Андрій Йосипович працює на непримітній (для любителів великої політики) посаді. Папірці, регламентації, звірка урядових документів, чистка цих документів від некоректних формулювань. Ну що може бути цікавого та захопливого в цій рутині? Але якщо ми додамо, що Богдан курирує саме легендарний антикорупційний напрямок, одразу багато чого стане більш зрозумілим.

В країні, де корупція – синонім слова рух або рішення, людина, яка обіймає, мабуть, найважливішу посаду щодо визначення «хто є корупціонер, а хто – ні», уже велика особистість. У кабінет цієї особистості, безсумнівно, потрібно входити на ципочках і з пухкими конвертами під пахвою. Вирішить товариш Богдан, наприклад, вважати звичайну людину головним корупціонером країни, і весь госапарат буде це робити. Незалежно від реальних обставин справи. Вирішить він зробити з хмарового вора державних фінпотоків людину з «кришталевою репутацією» – і не підкопаєшся. Одним словом, хлібна у людини посада, яка за дивною випадковістю потрапила саме Богдану.

«Чому за дивною випадковістю?» – запитаете ви. Людина, схоже, командна. А ми заперечимо і будемо праві. У Богдана є ще одна червоточина (окрім великої любові до брудних грошей): дуже вже любить він зраджувати своїх вчорашніх партнерів і швидко шукати тепле місце біля нових господарів. А Богдан був відданим членом Помаранчевої команди: у 2004 році він – активний учасник помаранчевої революції, у 2007 – кандидат у народні депутати № 93 у списку від Блоку «НУ-НС», у 2008 – на позачергових виборах до Київської міської ради він восьмий у списку «НУ-НС». Не ахти який гріх за українськими мірками – шкурних перебіжчиків у нас пруд пруди. Але і тут Богдан вирізняється особливим цинізмом. Перебігаючи «туди-сюди», він перш за все зливає весь компромат на своїх колишніх шефів і клянеся в повній корупційній вірності на будь-якій дорученій йому посаді перед новими господарями. А оскільки Андрій Йосипович дійсно людина мало вибірлива і зовсім не брезглива, його залишають. Для виконання найбруднішої роботи.

Про цю людину писати дуже цікаво. Адже він – чудовий приклад оптимального пристосування до поточного політичного моменту, коли великі гравці затягнуті у великі політичні розборки і зовсім не звертають уваги на пригоди віртуозних пристосовувачів. Річ у тім, що Андрій Йосипович надзвичайно хитрий і завжди готовий зіграти багатохідну комбінацію, щоб опосередковано «підставити» великих босів і отримати додаткові вигоди. Що він, власне, і зробив з незвичайною лихістю, видавши власне епістолярне творіння за аналіз Тигіпка. Скільки таких хитрих чиновників нижчого рангу ви знаєте?

Богдан настільки піднаторів у хитромудрих комбінаціях, що запросто маніпулює сьогодні Кабмінським апаратом виключно у власних інтересах. І ніхто нічого не підозрює. Усі вірять цьому пройдохі і навіть вважають його спеціалістом.

Правда, був момент, коли Богдан задрожав, вважаючи, що його дні відлічені. Пукшин – його кар'єрний батько і рука, що веде по життю, – був змушений тікати разом із Ющенком. А перед Богданом, людиною, яка запекло полюбила всі ці «антикорупційні штучки», постало найголовніше питання: йому потрібно було терміново вгадати, кому віддатися, щоб не прогадати і не втратити хлібні місця.

Він лихоманково шукав нового великого Папу. І знайшов. Як любить розповідати сам Богдан, «тепер дідусь Азаров йому нічого не може зробити, так як дах у нього – Андрій Клюєв, а куратор – Геннадій Корбан – партнер І.Коломойського». Коротко, Богдан сьогодні – це нескінченний заробіток на «корупційних» послугах. Жорсткий, монотонний, регулярний заробіток, який обов'язково спирається на тіньові домовленості з найбруднішими бізнесменами.

Хронологія одного брудного скандалу

Ще рік тому Богдан літрами проливав елейні промови, згадуючи марно ім'я тодішнього президента Ющенка. Він числився обов'язковим членом його команди. Забезпечував тіньову складову цієї команди. Юридичне обслуговування та державне адміністративне забезпечення захоплення чужої власності – такими були функції Богдана. Він грав роль безпосереднього виконавця. Але команда Ющенка взимку 2010 року безславно програла і повзе в глухі нори зализувати рани. А Богдан... залишився. Дуже живучий типчик. І навіть різко наростив власний кримінальний вплив. Сьогодні Андрій Йосипович – людина, яка особисто дозволяє собі розробляти та реалізовувати гігантську інтригу, що вражає уяву.

Починалося ж все з банального – хитрий юрист несподівано розуміє, що в Міністерстві юстиції існує державне підприємство, яке виглядає дуже апетитно і приносить до скарбниці великі гроші. Держінформюст – а саме про це підприємство йдеться – виконує ряд дуже важливих функцій: воно веде та адмініструє безліч державних реєстрів. ДП «Інформаційний центр» («Держінформюст») є державним монополістом, що зберігає у себе бази даних понад 17 різних реєстрів. Реєстрація прав власності на нерухомість; заборони на відчуження нерухомого майна; все те, що стосується іпотеки; заборони на відчуження рухомого майна, виконавчі провадження тощо. «Настоящий грошовий клондайк!» – вирішив для себе Богдан і зосередив усі зусилля та таланти на перепідпорядкуванні цього підприємства собі. Точніше, своїм партнерам зі згаданої групи «Софтлайн».

Спочатку Богдан вирішив обійтися малою кров'ю – він просто прийшов до генерального директора підприємства і делікатно попросив про наступну послугу: «ти підпорядковуєшся лише мені та виконуєш лише мої розпорядження». Директор, звичайно, все це проігнорував. Після цього послідувала стандартна процедура загроз, криків і образ – Богдан заходився в самих справжніх нервових припадках, переконуючи ДП погодитися з його аргументами. Однак, на його велике розчарування, малою кров'ю отримати тотальний контроль над діяльністю даного підприємства та змусити генерального директора прислуховуватися до його «цінних» вказівок, не вдалося.

І тоді в хід була запущена гігантська інтрига. Кілька зловісних етапів, кожен з яких перевершує попередній за нахабством і розмахом. А найцікавіше, що у свої афери Богдану вдавалося залучити навіть перших осіб Кабміну. Особливим расположением ідеї Богдана користувалися у... колись всесильного першого віце-прем'єра Олександра Турчинова. Турчинов взагалі дуже специфічна людина, яка за лічені секунди здатна оцінити корупційний потенціал будь-якої інтриги та швидко порахувати особистий дохід у тій чи іншій тіньовій угоді. Ось Турчинов взяв під свій опік інтригу Богдана. А Андрій Йосипович, у свою чергу, пішов по кримінальних етапах.

На першому етапі – кілька років тому – Турчинов особисто бере участь у систематичному цькуванні Держінформюсту. Олександр Валентинович, спираючись на інформацію Богдана та експертизу підприємства «Софтлайн», організовує комплексну перевірку всіма органами виконавчої влади. Мета лише одна: показове залякування керівництва ДП. Поступово вал перевірок наростає – в хід ідуть відверто замовні перевірки з участю тодішніх спеціалістів з ГоловКРУ, Міністерства економіки, Держкомінформатизації. Їхнє завдання – виявити системні правопорушення та насчитати гігантські суми збитків. Адміністративне супроводження цієї відвертої атаки взяв на себе особисто Турчинов. Богдан поки що грає роль довіреного оруженосця (за проблемою Держінформюсту) у Олександра Валентиновича.

Другий етап атаки пов'язаний із тотальними фальсифікаціями: з'ясувалося, що спеціалістам з ГоловКРУ, Міністерства економіки та Держкомінформатизації нічого не коштує в процесі перевірки перекручувати факти, явно спотворювати їх, вносити до документів недостовірні відомості. Робити парадоксальні висновки. І все це – лише з однією метою: замовлений був не звіт про реальний стан справ у успішному держпідприємстві, а звіт сфальсифікований, із заздалегідь негативними підсумковими висновками. Більше того, створювалося враження, що відповідні «брудні» висновки вже написані, а перевірки потрібні лише для того, щоб ці висновки легітимізувати. Але обман продовжує розростатися. В інтригу Богдана та «Софтлайна» залучаються нові та нові особи.

Так, на третьому етапі спецоперації з дискредитації держпідприємства ГоловКРУ та Міністерство економіки залучають до перевірки співробітників науково-дослідних інститутів НАН України. Мета цих експертиз – оцінка вартості програмного забезпечення, яке використовує Держінформюст. Роботи експертів фінансуються через Держкомінформатизації. А, крім того, експерти вже приходять на підприємство з готовою експертизою, що «все завищено» і «все неправильно». Але навіть тут є своя особливість. По суті, авторів атаки на ДП зовсім не цікавила відносна процесуальна чистота проведених дій. А тому, грубо порушуючи законодавство України з питань оціночної діяльності, співробітники вищезазначених інститутів, не маючи права проводити такого роду оцінки та не отримавши від Держінформюсту доступу до програмного забезпечення та відповідної технічної документації, все одно проводять власну оцінку. Щоб було зрозуміло, поясню на пальцях: замовні експерти зовсім не бачать об'єкт експертизи, нічого про нього не знають, не читають жодних документів, але впевнено пишуть у підсумковому звіті абсурдні висновки. «Я Пастернака не читав, але категорично засуджую його Доктора Живаго! І не просто засуджую, а вимагаю негайно спалити цю шкідливу книгу». У випадку з «академічними експертами» мав місце саме цей життєвий принцип – нічого не знаємо, нічого не бачимо, але все це погано. Грубо кажучи, експерти свідомо (а це вже базовий мотив вчинення злочину в криміналістиці) у складі злочинної групи занизили вартість активів ДП у десятки разів, і таким чином виконали кримінальне замовлення Богдана.

Звичайно ж, Держінформюст активно захищав власні права та намагався вивести будь-який спір з кримінальної площини в юридичну. Для чого за всіма беззаконними (незаконними) діями, вчиненими спеціалістами ГоловКРУ, Міністерства економіки та Держкомінформатизації, звертається до суду. Абсолютно правильне та коректне рішення.

Суд, вивчивши матеріали справи, абсолютно обґрунтовано виносить відповідні рішення про заборону поширення заздалегідь сфальсифікованої інформації, відображеної в актах перевірки, до розгляду питань по суті.

Богдан, втім, не втрачає надії. Він же вже зрозумів, що Турчинов – не дуже щепетильна людина, і він у будь-якому випадку зламає будь-який законний опір. Особливі надії наш герой покладав на президентські вибори, розумно вважаючи, що при президентові Тимошенко у Турчинова взагалі не буде жодних стримувачів і противаг, і він зможе встановлювати свої правила скрізь, де захоче.

Однак минулі президентські вибори виявилися найсильнішим розчаруванням Богдана. На кілька тижнів він впадає в особисту депресію. А після, оговтавшись від поствиборчого депресивного синдрому, з незвичайною легкістю зраджує всіх цих соратників, покровителів і друзів по «помаранчевому русі» і клянеся в дружбі, вірності та надійності новим господарям. Навіщо йому тепер лебезити перед Пукшином або Турчиновим? Тепер перед ним стоїть нова задача: швидко та ефективно обдурити новий склад Кабінету Міністрів. І зробити це потрібно було першим, щоб застолбити місце.

Він падає на коліна перед новими господарями, клянеся у вірності та відданості, обіцяє, що зможе принести новим господарям багато грошей, так як розуміє в антикорупційній політиці вже багато (після Міністерства юстиції). Обіцяє робити все, що йому скажуть, без зволікань. І одна з впливових груп нової влади підбирає зрадника, проталкуючи його на посаду – заступника міністра Кабінету Міністрів України – Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики. Зокрема, для боротьби з... колегами-опонентами по новій владі. Грубо кажучи, Богдана взяли для того, щоб його руками «мочити» своїх же. Адже це дуже зручно, якщо в боротьбі зі своїми доведеться когось злити, мовляв, хтось перевищив, то Богдан для цієї справи дуже зручна кандидатура. Чужа людина і до того ж низькосортний зрадник.

Але сам Богдан той ще майстер. Скориставшись тим, що нова держава визначила антикорупційний напрямок одним із своїх пріоритетів і, будучи керівником антикорупційного напряму в Кабміні (ось воістину щуку відправили наводити порядок серед карасів), блискавично доповідає прем'єру Азарову явно недостовірну інформацію про діяльність Держінформюсту. Таким чином, трохи затріщавши по швах, великий кримінальний план Богдана починає свій подальший рух.

Четвертий етап спецоперації (уже після президентських виборів і без участі Турчинова): прем'єр-міністр України, будучи людиною мудрою та зваженою, вислухавши Богдана, дає доручення ГоловКРУ об'єктивно провести та завершити перевірку за той самий період, який уже перевірявся під егідою Тимошенко – Турчинова. Звичайно ж, Микола Янович намагається правильно розставити акценти. Інша справа, що Богдан – цей чиновник-корупціонер – чудово розуміє, що йому потрібно лише прем'єрське доручення. Формальний папірець. А начинку він сам сочинить. І начинка ця буде дуже дурно пахнути.

П'ятий етап (Богдан уже тримає все у своїх руках): ГоловКРУ негайно приступає до повторної перевірки діяльності Держінформюсту за аналогічний період.

Залишимо поки що за дужками той факт, що держава змушена повторно оплачувати послуги власних спеціалістів, які виконують приватне замовлення.

Тобто платити двічі за одну й ту саму роботу. І роботу з кримінальним запахом. Важливіше інше – навіщо ГоловКРУ взагалі повторно вивчати ті самі папери? Що в них може бути нового? Але маховик уже запущений. Сам Богдан теж не сидить склавши руки. Його завдання – прибрати будь-які непередбаченості. І зокрема, прибрати з дороги суддів, які вимагають дотримання законності в цій справі. Андрій Йосипович особисто телефонує судді С., який розглядає справу за позовом Держінформюсту, що оскаржує незаконні дії перевіряючих. Богдан професійно та психологічно майстерно тисне на суддю, погрожуючи поставити жирний хрест на його кар'єрі, і прямо вказує, які саме рішення йому належить приймати за даною справою. Більше того, трохи увійшовши в раж, Богдан зі свого мобільного телефону (ось країна!) на мобільний телефон судді надсилає смс-ки з прямими погрозами та образами. А чого йому боятися? Він же заступник міністра Кабінету Міністрів України і сам (боже мій!) Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики. Скаже, що має право і що таким чином він бореться з корупцією.

Далі – більше. Богдан розраховує суттєво посилити адміністративний тиск на Держінформюст і тому особисто ініціює звернення ГоловКРУ (щоб було зрозуміло, він пише його замість спеціалістів з контрольно-ревізійного управління) на ім'я прем'єр-міністра, де міститься пасаж «про неможливість провести перевірку, так як існують рішення суду, які забороняють її проводити». Між іншим, це була повна брехня. Жодних перешкод для перевірки ніхто не чинив. Але знову ж таки, тут важливе щось інше – а саме, нетривіальний навик Богдана особисто писати звернення та документи від імені інших осіб. Цей класичний воровський прийом – видавати своє за чуже – він застосовуватиме ще не раз. Кульмінацією чого і стане згадуване вже «лист Тигіпка», який від «а» до «я» написав сам Богдан.

Але повернімося до анти-суддівських діянь заступника міністра Кабінету Міністрів України. Користуючись службовим становищем, він ініціює подання про звільнення вищезазначеного судді з займаної посади за нібито порушення присяги. І направляє це подання до Вищої Ради Юстиції від імені... КМУ. Ми ж сказали, що ця людина навчилася блискуче видавати свою потребу за держінтерес. А, крім того, підписуючи заздалегідь корупційні постанови, він, таким чином, готує собі соломку на майбутнє: коли почнуть з'ясовувати, що це за правовий беззаконний, Богдан скаже, що він тут зовсім ні при чому. І що його підписів ніде немає. Тим часом, Андрій Йосипович посилює свої психологічні експерименти та продовжує наполегливо чинити т